КАЗКИ IЗ ЗБIРКИ КОЛИ ЩЕ ЗВIРI ГОВОРИЛИ ТРИ МIХИ ХИТРОЩIВ
Категории
Оригинал
Було це восени. Бiжить Лисичка польовою дорогою та й зустрiчає ïжака.— Добрий день, Ïжаче-небораче! — крикнула Лисичка.
— Здорова була, Лисичко-сестричко! — вiдповiв ïжак.
— Знаєш що, Ïжаче, ходiм зi мною!
— А куди ж ти зiбралася?
— Та йду отуди до саду ïсти винограду.
— А не кислий вiн, Лисичко?
— Та де там кислий! Розповiдала Сорока-бiлобока, що чула вiд Куницi, молодоï дiвицi, що та бачила, як господар куштував i хвалив, Що солодкий, пора збирати. Ходiмо наïмося, ще й дiтям по грону принесемо.
— Нi, Лисичко, — каже Ïжак, — не пiду з тобою, боюся. Той господар хитрий, силець понаставляв, ще зловлюся.
— Не бiйся, Ïжаче-небораче! — смiючись каже Лисичка. — У мене є три мiхи хитрощiв, то вже я не я буду, коли тебе з сильця не визволю.
— Ну, коли так, то нехай буде й так!
Пiшли удвох, влiзли до саду, наïлися винограду i вже хотiли назад вертати, аж тут смик! Лисичка ступила необережно та й зловилася в сильце. Смикнула раз, смикнула другий раз — куди тобi! Не пускає сильце, держить за ногу.
— Ой, Ïжаку-братику, — кричить Лисичка, — рятуй!
— Як же я тебе, Лисичко, порятую? — мовив ïжак. — Добувай своï три мiхи хитрощiв i рятуй себе сама.
— Та де там моï мiхи! — лементує Лисичка, а сама аж тремтить зi страху. — Бачиш, скакала через рiчку, i всi три мiхи урвалися i впали у воду. Ïжаку-братику, подумай ти, може, у тебе якась хитрiсть знайдеться?
— У мене є одна, — вiдповiв ïжак, — та не знаю, чи буде тобi до смаку. Лягай на тiм мiсцi, де зловилася, i лежи... Господар побачить тебе i подумає, що ти вже загинула, та й викине за плiт.
Послухала Лисиця Ïжачковоï ради, притаïлася, лежить, немов давно загинула. Прийшов господар, побачив ïï та аж носа затулив.
— От шкода! — промовив вiн. — Не був кiлька день коло сильця, а тут, бач, яка гарна лисиця зловилася та вже й гнити почала. Що тепер з неï за пожиток? Викинути за плiт, та й кiнець.
I вiн вiдчепив Лисицю з сильця, взяв обережно за хвiст та й шпурнув за плiт у кропиву. А Лисицi тiльки того й треба було. Як дасть ногам ходу, як чкурне, лиш у бур'янах зашелестiло.
Минуло два днi, чотири днi, бiжить знов Лисичка польовою дорогою i зустрiчає Ïжака.
— Добрий день, Ïжаче-небораче!
— Здорова була, Лисичко-сестричко, — вiдповiдає ïжак.
— Ходiм зi мною до саду ïсти винограду.
— А не страшно, Лисичко, пiсля позавчорашнього?
— Е, що там! У мене є три мiхи хитрощiв, якось виплутаюся.
Пiшли удвох, влiзли до саду,, наïлися винограду i вже хотiли назад вертати, аж тут смик! Ïжак-неборак якось недодивився та й спiймався в сильце.
— Ой Лисичко-сестричко! — закричав бiдолаха. — Спiймало мене сильце i не пускає. Ану добувай своï три мiхи хитрощiв i визволяй мене iз зашморга.
— Ой небоже, — мовила Лисичка, — пропали моï хитрощi всi до одноï. Скакала через рiчку, i всi три мiхи вирвалися i булькнули у воду.
— Га, то вже, видно, така моя доля, що тут менi вмирати. Прощавай, Лисичко-сестричко! Пробач менi за все, чим я тебе обидив та образив!
— Прощаю тобi, Ïжаче, — мовила Лисичка, витираючи сльози з очей, — прощаю тобi од всього серця.
— А йди, Лисичко-сестричко, обiймемося ще раз на прощання!
Лисиця обняла Ïжака, хоч i як ïй було не до смаку.
Та що, неборак на смерть лагодиться, то як же йому не вволити останню волю?
— Поцiлуй мене, Лисичко-сестричко, — просив Ïжак. — Адже ми вiк звiкували, як брат з.сестрою.
Нахилилася Лисичка до Ïжака, щоб його поцiлувати, та ледве доторкнулася своïм язиком до його зубiв, а ïжак тiльки клац! Ухопив ïï зубами за язик та й держить. Що вже Лисиця крутилася, вертiлася, що вже скавучала й плакала, ïжак держав зубами за язик, поки не прийшов господар. Побачивши, що ïжак спiймався в сильцевi держить Лисицю за язик, вiн розсмiявся, впiймав Лисицю, а ïжака вiдпустив на волю.
