ОХРIМОВА СВИТА
Категории
Оригинал
Була в Охрiма сiра свита,Так хороше пошита:
Iззаду вусики з червоного сукна;
На комiрi мережечка така, що на!
Хоч головi носити.
Дурний Охрiм не вмiв ïï глядiти,
Таскав, коли й не слiд таскать.
Раз став вiн свиту надягать,
Аж дивиться рукава вже продрались.
От мiй Охрiм, щоб люди не смiялись,
Налагодивсь латать.
А де ж суконця взять?
Охрiмовi невдивовижу!
Ми знайдемо! вiн каже сам собi,
Рукава трохи обчикрижу
Та й поможу журбi.
Зробив
I свиту знов надiв.
I хороше йому здається,
Хоч руки й голi до локiт;
Так он бiда: куди вiн не поткнеться,
Усяк од реготу береться за живiт.
Розсердився Охрiм, що з його так глузують.
Тривайте ж, каже, коли так,
Зроблю ж я осьде як...
Нехай дурнi собi пустують;
У них, видно, жуки у головi...
А ми втнемо рукавця i новi,
Хiба мудрацiя велика!
Охрiм догадливий був парубiка!
Прехорошенько взяв
Пiдрiзав поли вiн чимало,
Якраз, щоб на рукава стало,
Покраяв та й попришивав
I знов рукава як рукава;
I ходить мiй Охрiм, неначе та проява,
Та й думає: Ось я-то молодець,
Удався хоч куди хлопчина!
Дурний, дурний: а на йому свитина,
Неначе той нiмецький каптанець!
Отак i з тим буває,
Хто чортзна-де добро своє дiває,
А там як кинеться вертить i так i сяк,
Неначе горобець у клiтцi...
Дивись, згодя гуляє неборак
В Охрiмовiй куценькiй свитцi.
Ï853
