Невже прийти, вклонитись i сказати

Категории

1.   1 Олександр Олесь

Оригинал

Невже прийти, вклонитись i сказати:
Простiть!., незрячий я утiк...
Тепер прозрiв... вернувсь до хати..
. Прийшов... спокутати свiй... грiх...
Нi, нi! Нiколи, нi! Довiку!
Лiта горiтиму в огнi,
Зроблю з себе старця-калiку,
Згнию, як лист, на чужинi,
А не вернусь в ганьбi, в покорi
Не принесу я каяття.
Хоч би колись в кривавiм морi
Й розквiтло радiсне життя...
Мене б додому не пустили
Червонi рiки на полях,
Кругом розкрилися б могили
I стали тiнi на шляхах.
Пожовклi б костi застогнали,
Розкрили б черепи уста,
I руки вгору познiмали б
Туди, де сяла ïм мета.
Упала б мати на колiна
I, не вблагавши, прокляла...
О нi! Не знiмуть в ïï сина
Вiнка тернового з чола!