МИЛIСТЬ БОЖА

Категории

1.   1 Прокопович Феофан

Оригинал

Це перша украïнська п'єса, в якiй вiдтворено подiï народно-визвольноï вiйни 1648—1654 рр. пiд керiвництвом Богдана Хмельницького. Вона написана i поставлена на сценi в Киïвськiй академiï 1728 р. до 80-рiччя початку народно-визвольноï вiйни. Дослiдники приписують н викладачам поетики i риторики в Киïвськiй академiï в цi роки — Феофану Трофимовичу або Iннокентiю Неруновичу, Iдейно-художнiй змiст драми пiдпорядкований iдеï патрiотизму, пройнятий вiрою в майбутнє Украïни, 3 ряду монологiв глядач i читач довiдуються про хiд вiйни та ïï переможний кiнець, про повернення Богдана Хмельницького до иєва, його урочисту зустрiч. Перемоги Богдана Хмельницького пояснюються в драмi як прояв Божоï милостi. Таке трактування iсторичних подiй — данина традицiям шкiльноï драми. Автор драми Милiсть Божа, йдучи в руслi передових iдей свого часу, прагне протиставити Богдана Хмельницького як захисника iнтересiв широких народних мас не тiльки польськiй шляхтi, а й старшинi, яка по закiнченню визвольноï вiйни 1648—-1654 рр вiдiйшла вiд народу i прагнула визискувати його. Цей мотив звучав особливо актуально, оскiльки в час написання i вистави твору становище трудящих мас значно погiршало. Загалом драма Милiсть Божа правильно вiдбивала настроï украïнського народу XVIII ст., у чому ïï особлива цiннiсть.
(Уривки)
МИЛОСТЬ БОЖIЯ,
УКРАÏНУ ОТ НЕУДОБНОСИМИХ ОБИД ЛЯДСЬКИХ ЧРЕЗ БОГДАНА ЗIНОВIЯ ХМЕЛЬНИЦЬКОГО,
ПРЕСЛАВНОГО ВОЙСЬК ЗАПОРОЗЬКИХ ГЕТЬМАНА, СВОВОДИВШАЯ, I ДАРОВАННИМИ ЄМУ НАД ЛЯХАМИ ПОБIДАМИ ВОЗВЕЛИЧИВШАЯ, НА НЕЗАБВЕННУЮ ТОЛИКИХ ЄГО ЩЕДРОТ ПАМ'ЯТЬ РЕПРЕЗЕНТ0ВАННАЯ В ШКОЛАХ КIЄВСЬКИХ 1728 ЛIТА
ДIЯ I
ЯВЛЕНIЄ 1
Богдан Хмельницький оплакує козацьку долю.
Гей вже нашоï слави занепад
послiднiй,
Чого в свiтi живучи, дождав
козак бiдний!
Уже так козакуєм ми всi пiд
ляхами,
I чого вже не роблять ляхи нам
з жидами!
Честь i славу всю нашу в нiщо
обертають,
I iмення козацьке згубить
помишляють.
Чи ж ми, ляше, вiд тебе такого
чекали,
Чи це плата за вiрнiсть, що ми
показали,
Як на морi та сушi — не раз
так бувало —
Ворогам твоïм роги усiм
притирали?
ДIЯ II
Кошовий
Поки сила наша є, поки духа
стане.
Оборонимо себе, вельможний
гетьмане,
Туркам ми i татарвi ув очi
ставали
За плюгавцiв тих, коли боï
починали.
Та хiба ж проти ляхiв не
вiзьмемо зброю
I за бiди немалi не рушим з
тобою!
Добре знаєм: нам усiм Вкраïна
є мати.
Хто ж не хоче руки ïй у помiч
подати,
Матерi, що гине, той камiння
твердiший
I вiд лева-хижака незмiрно
лютiший!
Ми не мали i ранiш од цього
одмови,
То тим бiльше i тепер служити
готовi,
Будем матiр i себе в бою
Хоч помремо, а ляхiв пiдемо ми
бити!
.................................................
Хмельницький
Не бiйтеся, надiю у Бозi
тримаєм
I ворога в надiï отiй
подолаєм,
А що на службу в церквi ви ïм
присягали,
Умову перед Богом належну
поклали,
Скажу: коли не будуть ламать
нашу вiру
I добру не порушать у тiм вони
мiру,
I дiйово вiддячать за службу
всю нашу,
Ми з ними пити станем добра
повну чашу,
Ну, а коли ту вiру свою не
тримають.
То вiрностi для себе даремно
чекають.
ДIЯ III
ЯВЛЕНIЄ 1
Украïна просить про Божу помiч та сприяння Хмельницькому.
Украïна
В моïх безмiрних бiдах i в
Невисказаннiй
Хворобi та печалi, в невтишнiм
риданнi.
Як серце гiрко стогне, вже
трохи вiдради
Вiд тоï є утiхи: в моïй цiй
загладi
Моï, нарештi, дiти од сну вже
постали
Важкого i байдужiсть далеко
прогнали
Вiд себе, а всi разом взялися
гадати,
Щоб матерi пропасти дорешти
не дати.
I страх i малодушнiй вiд серця
вiдклали.
Смiливiсть i безстрашшя вiдтак
позлучали.
.................................................
Богдановi моєму з'яви
невимiрну
Ти ласку i стовпом стань
мiцним i опiрним.
Вiд ворогiв жорстоких його
заступивши,
I воïв правовiрних моïх
захистивши.
Вчини, щоб тi, которi мене
хотять вбити,
Залишились у бранi ганьбою
покритi.
Хай тi зрадiють, которi в тобi
сподiвання
Кладуть i допомогу вiзьмуть у
стражданнях.
ЯВЛЕНIЄ 2
Вiсть
Не плач, о Украïно, не треба
тужити,
Печаль пора на радiсть вже
перетворити,
Уздрiла тебе з неба горiшня
зiниця,
Тобi увiч сприяє скрiзь Божа
десниця.
.............................................
0 дивнiï побiди твоï, а всi тiï,
Котрих за Вiслу страх був в
лiси прегустiï
Рознiс, супроти знову всi разом
зiбрались
Числом над тридцять тисяч,
вони перебрались
Вiдтак за Константинiв, на
рiчку Пиляву,
Хотiли повернути свою, бачте,
славу,
З ганьбою та безчестям
нечуваним, вiчним,
З наругою своєю, стидов'ям
незвичним
Безтямно у незвiснi мiсця
повтiкали,
Як тiльки в полi в очi
Хмельницькому стали.
Коня хто, а хто шаблi, вуздечки,
кульбаки,
Хто воза, хто хомута, а хто
i собаки
Чи iншого чого там, аби лиш
дiстався —
У страсi поза Вiслу вiдтак
поспинався.
Покинувши добро все: усi своï
рисi,
Соболi, горностаï, вовки, куни,
лиси,
Сибiрки, ванни, конви, iмбрики,
намети,
Всi срiбнiï мiдницi, фарини,
паштети,
Столи, креденси, цукри i скринi
губили,
Окованих возiв там сто тисяч
лишили.
Всi iншiï користi тут не
вичисляю,
Були бо незчисленнi — напевно
це знаю.
Там досить вже грабунки твоï
вiдтрудили,
Що старости й жиди ïх тобi
наробили
Так ïхня тая втеча увiч
здивувала
Вождя i вслiд за ними в погоню
погнала
До Львова, а Небаба, Нечай,
Пiвкожуха
I Тиша, збоку йдучи, щоб ïх анi
духа
В нас не було, подбали; де ïх
досягали,
То честi тобi в славу вони
додавали.
Та не було пiд Львовом iз ким
воювати,
А мiста не хотiв вiн даремно
псувати,
Тодi сукна на викуп козацтву
прислали
I вимовлену суму грошей
наскладали.
Вже далi, Украïно, Богдан твiй
ступає,
Вiд Львова пiд Замостя нараз
досягає,
За ним повсюди слава гучная
проходить,
Iм'я його й за море останнє
доходить.
Ляхи у ляк упали, аж тiльки
повiють
Вiтри, то вже Хмельницький
iде, розумiють.
Такий-то був великий ляхiв той
воïтель,
Вiд Бога тобi даний, Вкраïно,
Збавитель.
Украïна
Слова твоï чудово мене
утiшають,
Коли такiï великi побiди
звiщають;
Нехай же за цим словом добро
менi буде,
Нехай Богдан, побiдник
великий, прибуде!
Дiти украïнськi
Ти, ревнiстю святоï вiри
надихнувшись.
Вступить у бiй дерзаєш, жаху
не вiдчувши,
Вiд ворога, Богдане, ти ïï
рятуєш
I праведно, достойно з нею
торжествуєш.
Ворога бо пекельнi, вражiï
навiти
Не можуть христославцiв
щирих одолiти,
Тож доки буде вiра наша
пробувати,
То доти буде слава i твоя
сiяти.