IЗ ЗБIРКИ КАЗОК ПIД ДУБОМ ЗЕЛЕНИМ ЗАЙЧИКОВА ХАТКА

Категории

1.   1 Наталя Забiла

Оригинал

Оселились бiля рiчки
Сiрий зайчик та лисичка.
Зайчик — в хатцi луб'янiй,
А лисичка — в крижанiй:
Ось постукала в вiконця
Тепла сонячна весна,
I розтанула на сонцi
Бiла хатка крижана.
Почала лиса зiтхати:
— Як я житиму без хати?
Зараз зайця прожену
Й влiзу в хатку луб'яну!
Де вже зайчику малому
Суперечить хижаку!
Довелось тiкати з дому
Бiдолашному звiрку.
А лисиця та хвостата
Влiзла в зайчикову хату
I в хатинцi луб'янiй
Оселилась, як в своïй.
Пострибав по лiсi зайчик,
Сiрий зайчик-побiгайчик,
Сльози рiчкою ллючи:
Страшно в лiсi уночi!
Раптом вовк iде до нього
Та й питає: — Що таке?
Мабуть, в зайчика малого
Лихо трапилось тяжке?
— Ой, мене прогнала з хати
Люта злодiйка хвостата!
Ой, куди ж тепер пiду?..
Де я захисток знайду?..
— Годi, годi, зайчик, плакать,
Витри слiзоньки своï.
Знаю я цю розбишаку,
Зараз вижену ïï!
Пiдiйшли вони до хати,
Вовк гарчить: — Ану, хвостата!
Забирайся звiдсiля! —
А лисиця вiдмовля:
— От як скочу, як пiдскочу, —
Полетить вiд тебе клоччя,
На шматочки роздеру,
Ще й на порох розiтру!
Вовк злякався — та й тiкати!
А зайча пiшло вночi
Знову захисту шукати,
Сльози рiчкою ллючи.
Враз ведмiдь iде до нього
Та й питає: — Що таке?
Мабуть, в зайчика малого
Лихо трапилось тяжке?
— Ой, мене прогнала з хати
Люта злодiйка хвостата!
Ой, куди ж тепер пiду?..
Де я захисток знайду?..
— Годi, годi, зайчик, плакать,
Витри слiзоньки своï.
Знаю я цю розбишаку,
Зараз вижену ïï!
Пiдiйшли вони до хати.
— Геть! — загримав волохатий.
Забирайся звiдсiля! —
А лисиця вiдмовля:
— От як скочу, як пiдскочу —
Полетить iз тебе клоччя,
На шматочки роздеру,
Ще й на порох розiтру!
Як почув ведмiдь цю мову —
Враз сховався у кущi,
I побрiв наш зайчик знову,
Сльози рiчкою ллючи.
Стрiла зайчика собака,
Розпитала, що та як.
— Годi, — каже, — годi плакать,
Не боюсь я розбишак!
Пiдiйшла й вона до хати,
Загарчала: — Геть, хвостата!
Забирайся звiдсiля! —
А лисиця вiдмовля:
— От як скочу, як пiдскочу, —
Полетить вiд тебе клоччя,
На шматочки роздеру,
Ще й на порох розiтру!
Утекла й собака зразу!
А зайчатко уночi
Знов побiгло, вiд образи
Сльози рiчкою ллючи.
Враз iде назустрiч пiвник,
Гострi шпори на ногах.
— Що з тобою? Дуже дивно
Зайця бачити в сльозах!
— Ой, мене прогнала з хати
Люта злодiйка хвостата!
Ой, куди ж тепер пiду?..
Де я захисток знайду?..
— Що ж, провчу я розбишаку!
— Де вже, пiвничок, тобi?!
Вовк, ведмедик i собака
Вiдступились в боротьбi...
— Ну, за мене не страшися!
Сам побачиш, — от ходiм! —
Вийшли друзi на узлiсся,
Де стояв зайчатин дiм.
Мiсяць виглянув з-за хмари.
Пiвник крилами ударив.
— Годi спать — ку-ку-рi-ку! —
На чужiм пуховику!
Вмить лиса продерла очi.
— Хто там ходить по двору?
От як скочу, як пiдскочу —
На шматочки роздеру!
Не злякався пiвник смiлий
Та на Ґанок як стрибне.
— Забирайся, поки цiла!
Не дратуй, гляди, мене!
Вiдкида лиса запори,
Бачить: пiвник-молодець,
Гострий дзьоб, сталевi шпори
Ще й червоний гребiнець.
Тут лиса аж закрутилась
— Я хороша! Я не зла!
Я з зайчатком не сварилась,
По-сусiдському жила!..
А сама — мерщiй на Ґанок,
Та — по схiдцях, та у лiс!..
I зустрiнув зайчик ранок
Знов веселий, як колись.