ЕКВIМЕТРИЧНIСТЬ (ЕКВIМЕТРIЯ)

ЕКВIМЕТРИЧНIСТЬ (ЕКВIМЕТРIЯ) (вiд лат. aeuus рiвнозначний i metr розмiр)
збереження в перекладi вiрш. тв. версифiкацiйних параметрiв, зокрема,
метр.- просодичних особливостей першотв. Доцiльнiсть або недоцiльнiсть
передачi версифiкацiйноï структури залежить вiд спорiдненостi чи
неспорiдненостi мов. культ, традицiï та вагомостi версифiкацiйного
параметру в семантико-стил. структурi. Перший випадок. Якшо
версифiкацiйний параметр однаково властивий мовi перекладу i першотв. i
має iдентично функцiональне забарвлення, змiна вiрш, структури
неприпустима. Такi змiни виявляємо здебiльшого в минулому
(М.Старицький, напр., переклавши укр. мовою Гамлета», замiнив
шекспiрiвськi ямби на хореï), але iнодi й у суч. практицi. Другий
випадок. Змiна версифiкацiйноï структури спричинена неможливiстю
вiдтворити ознаки першотв.. Напр., словян, мови не можуть передати муз.
тони, моносилабiчнiсть, а вiдтак надзвичайну стислiсть рядкiв та iн.
особливостi кит. вiршування. Аналогiчна ситуацiя з квантитативним
вiршуванням ант., араб., фарсi-тадж. поезiï. У подiбних випадках
вiдшукують метр, вiдповiдники, сприйняття яких бiльш-менш вiдповiдало б
враженню, шо його справляє першотв.. В укр., рос., чес., поль. л-
рах ант. гекзам етри перекладають вiршами, якi, власне кажучи, не
є гекзаметрами, оскiльки вони неможливi в суч. словян,
просодiï, але сприймаються як ритм, вiдповiдник. Третiй випадок.
Точне вiдображення версифiкацiйноï структури можливе. Але воно
є штучним, неорганiчним. Знов-таки складається певна
традицiя вiдтворення iнтонацiйного вiршування. Так, франц. i поль.
силабiка передається сх-словян. си/iабо-гонiкою. М.Рильський
схвально зазначає, шо М.Зеров переклав трагедiю Ю.Словацького
Мазепа не римованим вiршем, як у Словацького, а бiлим пятистоповим
ямбом, трал, в укр. (i рос.) вiрш, драмi. Аварська поет, традицiя рими
не знає. Але для читача, шо виховався на рос. традицiï,
лаконiчна, афористична лiрика Расула Гамзатова потребує рим. Без
них читач не сприйматиме «кованостi, завершеностi
гамзатовськоï поезiï. Цiкавi мiркування з цього приводу самого
письменника: Перекладач на рос. мову вводить рими, яких немає в
оригiналi. Чи закономiрно це? Я вважаю, що так само, як на тiлi
аварського вiрша кiнцева рима виглядає гудзиком на бурцi, так i
переклад без рим виглядав би шинеллю без застiбок, без гудзикiв…
Йдеться про характернi особливостi вiршiв, музики, малярства, мист-ва
кожного народу… Для рос. вiрша рима так само природна, як для
аварського алiтерацiя, цезура, трад. розмiр. При перекладi, переносячи
розмiр вiршiв однiєï мови на iн., не можна порушувати форми i
закони цiєï мови. Позаяк досягнути повноï Е. неможливо,
перекладацька традицiя деяких краïн, напр., франц., вважає,
шо вiршi належить перекладати прозою, в крайньому разi верлiбром . Тут
очевидний звязок з тяжiнням новiтньоï франц. поезiï до вер л
iб р у, яке пояснюється одноманiтнiстю франц. вiршування: воно
детермiноване фонетичною системою мови (можливi виключно чоловiчi рими)
i непорушнiстю клас. поет, традицiï. Переклад може вiдiйти вiд
трад. для даноï нац. традицiï просодичноï адекватностi в
бiк наближення до оригiналу чи вiддалення вiд нього. Е.Трiоле
перекладала В.Маяковського не верлiбром, а максимально вiддаючи ритм,
структуру (але й вона через фiксованiсть наголосу в франц. мовi змушена
була не вiдтворювати так важливих для його поезiï рим). У
протилежному напрямковi дальшого вiдходу вiд Е. порiвняно з трад.
пересiчною мiрою просодичноï адекватностi пiшов поль. перекладач
Я.Парандовський, передаючи Гомера. Волков