Кобзар

КОБЗАР виконавець дум, iст. та лiр. пiсень у супроводi кобзи одного з
найдавн. струнних щипкових iнструментiв (3-12 струн). Iст. згадки про
кобзу в Украïнi починаються з XI ст. Аналоги: а) бандурист
виконавець на бандурi близькому до кобзи але досконалiшому iнструментi
зх-європ. походження (12-20 струн), що закорiнився вУкраïнi в
кiн. XVI ст.; б) лiрник виконавець на лiрi клавiшно-смичково-струнному
iнструментi теж зх- європ. походження, шо поширився в Украïнi
в XV ст. Коренi кобзарства ведуться вiд легендарних чи
напi&леґендарних спiвцiв Слов'янщини давн- рус. Бояна i Митуси
(згадки у Словi о полку Iгоревiм та Повiстi временних лiт), чес. Люмира
{«Кпiiт'есiуогхку гикорiз). Подiбнiсть простежується з
творчiстю бардiв епiч. спiвцiв кельт, племен (V XVII ст.). Першi згадки
про кобзарiв i лiрникiв знаходяться в поль. хронiках XVI ст. Спочатку
творцями дум та iст. пiсень та ïх виконавцями в супроводi муз.
iнструментiв були безпосереднi учасники важливих подiй, козаки-
воïни. З 2-гоï пол. XVIII ст. виконання переходить до К.-
слiпцiв (часто колишнiх воïнiв). На вiдмiну вiд К.-учасникiв подiй
якi творили думи та iст. пiснi, К.-слiпцi в основному популяризували
ïх, зберiгаючи в нар. памятi. А втiм вони створили багато варiантiв
нар. епiч. лiр. тв. i абсолютно нов. сюжетiв. К. та лiрники були
органiзованi в цехи на кшталт ремiсничих. Спiлкувалися мiж собою арго
притаєною, т.зв. лебiйською мовою. Кобзарство було дуже шанованим,
надто на Запорозькiй Сiчi. К. сприймалися як провiдцi й носiï слова
правди. Вони брали участь у козацьких походах та гайдамацьких
повстаннях, у нац,- визвольних рухах. Роля й мiсце К. були надзвичайно
вагомими. У перiод Хмельниччини (1648-54) вони закликали народ до
боротьби, виражали його сподiвання, уславлювали героïв. Пiсля
поразки повстання Колiïвшини (1768) активних його учасникiв-
кобзарiв Прокопа Скрягу, Василя Варченка було страчено. Iз занепадом
козацтва занепадає i кобзарство. К. змiшалися з жебраками-
лiрниками. Але й у ХIХст. були визначнi митцi: А.Шут, Т.Пархоменко,
О.Вересай якого високо цiнував Т.Шевченко й подарував йому 1860 свiй
Кобзар. Недарма збiрник своïх вiршiв пост називає цим словом.
Образ К. стає улюбленим наскрiзним образом Шевченковоï
творчостi. Вiн оспiвує К. як втiлення духу укр. народу у лiт. i
малярських те. (Iнтерсемiотнка). Серед видатних К. XX ст. М.Кравченко,
Г.Гончаренко. У перiод укр. вiдродження кiн. XIX поч. XX ст. зростало
зацiкавлення укр. iнтелiгенцiï, зокрема худож., кобзарством.
О.Сластiон склав альбом графiчних портретiв 23-х К. Г.Хоткевич сприяв
популяризацiï й вiдродженню кобзарства наслiдком чого стало
створення ансамблю бандуристiв суч. типу в Украïнi та дiаспорi
(Канада, Австралiя). У перiод громадянськоï вiйни частина
бандуристiв брала участь у збройнiй боротьбi за Украïну. 1918 Першу
капелу бандуристiв благословив гетьман Павло Скоропадський. За
совєтських часiв ставлення до К. було ворожим. У 20^гi роки було
проголошено гасло-. Проти кобзи радiо/iнiпрельстану!», Пильнiше
контролюймо кобзарiв!» Кобзарськi цехи було пiддано
переслiдуванням. Багато кобзарiв толi пропало. Кого ловили на базарi.
Кого на помешканнi. Скрiзь, де б вони не зявлялись, ïх забирали.
згадував К. А.Порфiненко. Доходило аж до фiзичного винищення. Так, у
сер. 30-х pp. було органiзовано Перший всеукраïнський конгрес
лiрникiв. На нього було зiбрано понад 200 К. та розстрiляно НКВД. До
цькування долучилися письменники Ю.Смолич твердив: Кобза заховує у
собi певну небезпеку, бо надто мiцно зв'язана з нацiоналiстичними
елементами укр. культури, з романтикою козацькою й Сiчi
Запорiзькоï. М.Хвильовий закликав «вибивати колом закобзарену
психiку народу. М.Бажан у поемi Слiпцi називає К. зрайцями,
смердючими недоносками», засуджує на смерть К. та кобзарство:
Помреш як собака, як вигнаний зайда, Пограти, юродивий, спотворену
гру!» Поряд з цим створювалися капели бандуристiв та згодом школи
кобзарського мист-ва, якi використовувалися в комунiстичних
пропагандистських цiлях. Складалися вiдповiднi, позбавленi жодноï
худож. вартостi думи. Див.: Багшi, Ж ирш i, Рапсод. Анатолiй Волков