ДРАМАТИЧНА ПОЕМА ЧИ ПРОЗОВА ДРАМА?

Деякi дослiдники вважають, що до драматичних поем можна вiднести такi
прозовi драми, як: Песня в бокале та Алмазне жорно I. Кочерги, Початок
життя (Коммольцi) Л. Пер- вомайського, Потомки запорожцiв О. Довженка
тощо.
Зараховуючи подiбнi твори до жанру драматичноï поеми, вони
керуються, очевидно, ïх романтичною забарвленiстю, емоцiйною
насиченiстю ряду епiзодiв, тенденцiєю до ритмiзацiï
прозовоï мови, яка iнодi цементується римою.
Найвiдчутнiше цi риси проявляються в пєсi Довженка. Скажiмо, в
мовi голови колгоспу Петра Скидана вiдчутна навiть чiтка ямбiчна
структура: Мене хвилює цей свiт, а не той. Я бачив пекло на землi,
i раю хочу я також земного i вiрую в земний домашнiй рай*. А коли
зустрiчаються в непримиренному двобоï куркульський натовп i гурт
незаможникiв, то напруженiсть моменту диктує вiдповiдний ритм
розмови, в якiй чуємо вiдлуння повнозвучноï рими:
Заброда. Я проклинаю запорiзький стец, що обробляли ми його вiками!
Незаможники. Хто обробляв!?
Трубенко. Вiн обробляв!?
Левко Цар. Еге ж. Робили нашими ру к а м и! ^[1]
Якщо наведеному уривку надати вiдповiдного графiчного вигляду, матимемо
чотирирядкову строфу, написану чистим пятистопним ямбом (за винятком
третього рядка, в якому опущено одну стопу), тобто розмiром, котрий
здебiльшого використовується в драматичнiй поемi.
I все ж подiбнi мiсця рiдко зустрiчаються в загальнiй прозовiй структурi
твору. Якщо в
Звичайно, вiршована форма не гарантує будь-якiй пєсi
поетичнiсть. Бiлий вiрш деяких драматичних поем iнодi настiльки
невиразний, що хочеться запитати словами О. Пушкiна: Що, коли це проза,
та ще й погана??? I навпаки, чимало прозових драм вражають неповтор-
- ною поетичнiстю мови, образiв, картин. Але саме вiршована мова, з
ïï метром, римою, iнверсiєю надає творовi
неповторного звучання, своєрiдноï iнтонацiï,
наснажує його високою емо-
Прозова мова обмежує авторськi можливостi
вести дiю пєси на високому регiстрi, робить ïï I
стримано реалiстичною. Видатний норвезький драматург Генрiк Iбсен, що
виступав i в жанрi драматичноï поеми, i в жанрi соцiально-
психологiчноï драми та реалiстичноï комедiï, у листi до
Е. Госса докладно обгрунтував, чому в одному з творiв вiн не вдався до
вiршованоï мови: По-вашому, менi треба було написати драму (Кесар i
Галiлеянин. Б. М.) вiршем, вiд якого вона нiбито виграла б. З цим я не
згоден; цей твiр, як Ви, напевне, помiтили, має найреальнiший
характер; я хотiв дати повну iлюзiю дiйсностi, справити на читача таке
враження, немовби все те, про що вiн читає, вiдбувалося перед ним
наочно. Користуючись вiршованою формою, я пiшов би урозрiз з власними
намiрами i метою, яку собi поставив. Рiз
нi Дрiбнi, буденнi особи, яких я навмисне ввiв у пєсу, зовсiм би
стерлися i змiшалися мiж собою, якщо б я змусив ïх говорити одним i
тим же вiршовим розмiром *. у' Отож твори, в яких ритмiзована й
вiршована мова є хоч i важливим, та все-таки епiзодом, не варто
зараховувати до жанру драматичноï поеми, суттєвою прикметою
якоï є вiршована органiзацiя викладу. Попри безсумнiвну
поетичнiсть, такi пєси все ж залишаються в жанрових рамках драми,
а про ïх авторiв можна говорити як про поетiв у тому розумiннi, яке
вкладав у поняття поет-драматург, один з них I. Кочерга, вiдзначаючи в
передмовi до Ярослава Мудрого, що, по сутi, це синонiми, бо кожен
справжнiй драматург є поет… ²

---

]*>left size=]*>1 width=]*>33% />
^[1] Там же, с. 272. (Розрядка наша. Б. М.).