Мрiï Тараса Шевченка про майбутнє рiдного краю

У кожноï людини є щось своє, найсвятiше, у душi. Для неï воно настiльки величне, що навiть думкою не осягнути. Таким було ставлення до рiдноï землi неперевершеного Поета вiд Бога Тараса Шевченка. Кобзар безмежно любив i своïх пращурiв, i своïх сучасникiв, i майбутнє поколiння роду украïнського. Та любити, щиро вболiваючи за долю спiввiтчизникiв - це одне, iнша ж справа - поетичним гарячим словом пробуджувати ïх та спонукати до боротьби за краше життя, за щасливу долю.
Але, щоб тебе почули, треба, я гадаю, самому мати чiтке уявлення про це "краще життя". I Т. Шевченко, сягаючи мрiями до наших днiв, у своïх творах протягом усього життя розкриває власний iдеал щасливого суспiльства, украïнськоï нацiï.
Треба зазначити, що погляди поета на майбутнє рiдного краю зазнали великоï еволюцiï. Так, у перших своïх iсторичних творах "Б'ють пороги", "Iван Пiдкова", "Гамалiя", "Тарасова нiч" Шевченко, пропагуючи Волю, уявляв ïï у виглядi староï козаччини. Але в подальших поезiях все частiше звучить iдея знищення крiпацтва i врештi-решт виливається у розумiння неминучого повалення самодержавства. Це переконання ми виразно чуємо з рядкiв "Гайдамакiв", "Холодного Яру", "Сну" ("У всякого своя доля"), "Великого льоху", "Кавказу" тощо.
Та ось поет перебуває три роки на Украïнi (1843, 1844, 1845) - i його твори збагачуються полум'яними мрiями про майбутнє свого народу. Найвизначнiшим iз них став безсмертний "Заповiт", написаний 25 грудня 1845 року. Я не випадково написала "безсмертний", бо кожне поколiння украïнцiв сприймає цей вiрш як гiмн нацiональнiй волi, а воля - безсмертна! У "Заповiтi" Шевченко вперше закликає до збройного повстання i повалення iснуючого ладу i вперше висловлює сподiвання, на змiну суспiльного ладу та iдею "сiм'ï вольноï, новоï". I вже пiзнiше, у 1857 роцi, у присвяченому Щепкiну творi "Неофiти" Кобзар прорiкає: "Окують царiв неситих // В залiзнiï пута", бо "Уже встає святая зоря".
Поет визнає знищення царизму таким же неминучим, як неминуче настає день пiсля сходу сонця:
I забудеться срамотна Давняя година. I оживе давня слава, Слава Украïни.
("I мертвим, i живим...")
Та, на мiй погляд, найсильнiше генiальний речник виявив своï мрiï про майбутнє утворi "Радуйся, ниво неполитая". Пiд цiєю "нивою неполитою, квiтчастим злаком не повитою" вiн розумiв рiдну "розтлiнну" землю i всю краïну, розтоптану царизмом та крiпосництвом. Вiн бажає, щоб вона, оновлена, розпустила своï молодi паростi, розквiтла "рожевим крином". У цей розквiт i славу поет вiрить, як у неминучий прийдешнiй день, коли земля укриється багатством "дорогим золототканим, хитрошитим, добром та волею пiдбитим". А вже на цiй оновленiй землi
Врага не буде, супостата, А буде син, i буде мати, I будуть люде на землi.
...Ми зараз живемо у величний час, коли "врага-супостата" земля наша давно позбулася, а от оновлення ïï продовжується. I менi здається, що пройде ще немало часу, доки наша краïна досягне Шевченкового iдеалу. А тому ми просто не маємо права давати тлiти тому яскравому вогню поетовоï мрiï про наше щастя, не пiдтримувати його палахкотiння. I з вогнем цим у серцi маємо вiдроджувати прекрасну украïнську землю - нашу Батькiвщину.