Мелодiя першого кохання
(за новелою Гр. Тютюнника "Зав'язь")Новела Гр. Тютюнника "Зав'язь" розкриває перед нами дивовижний свiт зародження кохання. Початок цього найпрекраснiшого почуття людини порiвнюється iз чудом зав'язi на рослинах пiд час весняного пробудження. I тому ми серцем погоджуємося iз символiчною назвою твору, бо перше кохання, його початок i є тiєю "зав'яззю", про яку йдеться у веснянiй картинi природи: "Листя в садках ще тiльки проклюнулося, тому в гiллi рясно миготять дрiбнi, мов роса, прозеленуватi крапельки: то зав'язь".
Мудрий дiд Лаврiн попереджує недосвiдченого онука: ота Соня - то "...дiвка з тiєï куряви, що чорти на дорогах крутять!" Вiн застерiгає, що коли Микола вiзьме собi за жiнку оту прояву, то кислички йому не лише "снитимуться, а й привидяться". Це дiдове застереження парубок згадує, коли дiвчина пiдмовляє його подивитися на снiг у глибокому проваллi. Там вiн потрапляє у халепу i бачить, як сердиться Соня. Та раптом Микола вiдчуває, що ця дiвчина з перцем йому подобається.
Пiсля довгих вагань, вiн уперше наважується ïï поцiлувати i робить це так незграбно, що поцiлунок у темрявi дiстається холоднiй хустцi.
"
- Навiщо ж ти... аж за вухо, дурненький... - видихає Соня i смiється якось покiрно i лагiдно".
I ми вiдчуваємо, що це тепло зародження кохання мiж Миколою i Сонею торкається i нашого серця, як зiгрiває теплом сонечко навеснi. Жагуче, п'янке пробудження природи суголосне спалаховi почуттiв юних героïв Тютюнника.
Повертаючись до коханоï, Микола застає у саду свого дiда, який окурює дерева: "Ану, лишень, парубче, помагай окурювати садок, бо пропаде к лихiй годинi зав'язь". У цих мудрих словах - думка-застереження: треба зберiгати i захищати все те добре, що народжується i у природi, i у душi.
