Моï почуття пiсля прочитання усмiшок Остапа Вишнi

В украïнськiй лiтературi особливе мiсце посiдає Остап Вишня: "Вiн свiтив, як сонце, до нього люди тяглись, як до сонця", - написав Максим Рильський; його творчiсть вiдзначається глибоким лiризмом i м'яким гумором.
Менi дуже подобаються "Мисливськi усмiшки" Остапа Вишнi. У них описується чарiвна природа, возвеличуються кращi людськi риси характеру. Я захоплююсь майстернiстю письменника в звичайному листочковi розкрити цiлий свiт з його радощами i болями, надiями i розчаруваннями. "Мисливськi усмiшки" надзвичайно привабливi, бо в них поєдналися народнi анекдоти i пейзажна лiрика в прозi, бо героями усмiшок є люди красивi, правдивi, рiдкiсноï вдачi. На полювання вони виходять не для того, щоб убити, а щоб помилуватися природою, уникнути ïï знищення, зберегти для майбутнiх поколiнь.
У "Щоденнику" Остапа Вишнi вiд 23 сiчня 1952 року є такий запис: "ïздили полювати... I як радiсно, що я нiчого не вбив!" Таким же мисливцем є i герой усмiшки "Вальдшнеп". Вiн не може полювати на вальдшнепiв пiд час ïхнього парування, бо завжди згадує своє перше кохання, не може полювати i восени, коли вся природа повiльно засинає, щоб не примножувати смерть у природi.
Усмiшка "Каченята плачуть" вчить любити свою рiдну землю, край, де народився i вирiс. Селезня Остап Вишня надiлив патрiотичними рисами. Птах поселився бiля Києва, де глибокий Днiпро, сине небо i зеленi очерети. Та приходять браконьєри, i гине качечка, i пiд загрозою життя малят. Селезень вимагає, щоб браконьєри виправили те, що накоïли: "Хай отi два, що вбили мою качку, хай по черзi приходять, сiдають на моє гнiздо й вилуплюють менi каченята..."
Любов до батькiвщини, ментальнiсть нашого народу вдало передано у творi "Зенiтка". Комiчнi "сраженiя" дiда Свирида з покiйною дружиною Лукеркою - шедевр розповiдi. Смiх викликають i незвичайнi ситуацiï, в якi потрапляє дiд Свирид, i доречно вжита вiйськова термiнологiя. Неможливо читати "Зенiтку" без смiху, без усмiшки.
Отже, пiсля прочитання усмiшок Остапа Вишнi у мене виникає почуття гордостi, що у нашiй лiтературi є такий письменник, твори якого викликають доброзичливий смiх, змушують замислитися над тими чи iншими проблемами, допомагають сприймати серйозне в життi з усмiшкою.