Короткий сюжет роману Марселя Пруста У пошуках втраченого часу

Час вислизає в коротку мить мiж сном i пробудженням, Протягом декiлькох секунд оповiдачевi Марселю здається, начебто вiн перетворився в те, про що прочитав напередоднi. Розум силкується визначити мiсцезнаходження спальноï кiмнати. Невже це будинок дiдуся в Комбре, i Марсель заснув, не дочекавшись, коли мама прийде з ним попрощатися? Або ж цей маєток панi де Сен-Ау в Тансонвиле? Виходить, Марсель занадто довго спав пiсля денноï прогулянки: одинадцята година — усi отужинали! Потiм у своï права вступає звичка й з митецькою повiльнiстю починає заповнювати обжитий простiр. Але пам'ять уже пробудилася: у цю нiч Марселю не заснути — вiн буде згадувати Комбре, Бальбек, Париж, Донсьер i Венецiю
У Комбре маленького Марселя вiдсилали спати вiдразу пiсля вечерi, И мама заходила на хвилинку, щоб поцiлувати його на нiч. Але коли приходили гостi, мама не пiднiмалася в спальню. Звичайно до них заходив Шарль Сван — син дедушкиного друга. Рiднi Марселя не догадувалися, що молодий Сван веде блискуче свiтське життя, адже його батько було всього лише бiржовим маклером. Тодiшнi обивателi по своïх поглядах не занадто вiдрiзнялися вiд iндусiв: кожному випливало обертатися у своєму колi, i перехiд у вищу касту вважався навiть непристойним. Лише випадково бабуся Марселя довiдалася про аристократичнi знайомства Свана вiд подруги по пансiонi — маркiзи де Вильпаризи, з якоï не бажала пiдтримувати дружнiх вiдносин через тверду вiру в благу непорушнiсть каст
Пiсля невдалого одруження з жiнкою з дурного суспiльства Сван бував у Комбре усе рiдше й рiдше, однак кожний його прихiд був борошном для хлопчика, тому що прощальний мамин поцiлунок доводилося нести iз собою з ïдальнi в спальню. Найбiльша подiя в життi Марселя вiдбулося, коли його вiдiслали спати ще ранiше, нiж завжди. Вiн не встиг попрощатися з мамою й спробував викликати ïï запискою, переданоï через куховарку Франсуазу, але цей маневр не вдався. Вирiшивши домогтися поцiлунку за всяку цiну, Марсель дочекався вiдходу Свана й вийшов у нiчнiй сорочцi на сходи. Це було нечуваним порушенням заведеного порядку, однак батько, якого дратували сантименти, раптово зрозумiв стан сина. Мама провела в кiмнатi ридаючого Марселя всю нiч. Коли хлопчик небагато заспокоïвся, вона стала читати йому роман Жорж Санд, любовно обраний для онука бабусею. Ця перемога виявилася гiркою: мама немов би вiдреклася вiд своєï доброчинноï твердостi
Протягом довгого часу Марсель, прокидаючись по ночах, згадував минуле уривчасто: вiн бачив тiльки декорацiю свого вiдходу спати — сходи, по якiй так важко було пiднiматися, i спальню зi скляними дверима в коридорчик, звiдки з'являлася мама. По сутi, весь iнший Комбре вмер для нього, тому що як не пiдсилюється бажання воскресити минуле, воно завжди вислизає. Але коли Марсель вiдчув смак розмоченого в липовому чаï бiсквiта, iз чашки раптом виплили квiти в саду, глiд у парку Свана, латаття Вивони, добрi жителi Комбре й дзвiниця церкви Святого Iларiя
Цим бiсквiтом пригощала Марселя тiтка Леония в тi часи, коли сiм'я проводила великоднi й лiтнi канiкули в Комбре. Тiточка вселила собi, що невигойно хворо: пiсля смертi чоловiка вона не пiднiмалася з постелi, що стояла у вiкна. Улюбленим ïï заняттям було стежити за перехожими й обговорювати подiï мiсцевого життя з куховаркою Франсуазой — жiнкою найдобрiшоï душi, що разом з тим умiла холоднокровно згорнути шию курчатi й вижити з будинку неугодну ïй посудомийку Марсель обожнював лiтнi прогулянки по околицях Комбре. У сiм'ï було два улюблених маршрути: один називався напрямком до Мезеглизу (або до Свана, оскiльки дорога проходила повз його маєток), а другий — напрямком Германтов, нащадкiв прославленоï Женевьеви Брабантской. Дитячi враження залишилися в душi назавжди: багато разiв Марсель переконувався, що по-справжньому його радують лише тi люди й тi предмети, з якими вiн зштовхнувся в Комбре. Напрямок до Мезеглизу з його бузком, глодом i волошками, напрямок у Германт iз рiкою, лататтями й жовтцями створили вiчний образ краïни казкового блаженства. Безсумнiвно, це послужило причиною багатьох помилок i розчарувань: часом Марсель мрiяв побачитися з ким- небудь тiльки тому, що ця людина нагадувала йому квiтучий кущ глоду в парку Свана
Все подальше життя Марселя було пов'язана з тим, що вiн довiдався або побачив у Комбре. Спiлкування з iнженером Легранденом дало хлопчиковi перше поняття про снобiзм: ця приємна, люб'язна людина не бажала здороватися з рiдними Марселя на людях, оскiльки порiднився з аристократами. Учитель музики Вентейль перестав бувати в будинку, щоб не зустрiчатися зi Сваном, якого нехтував за одруження з кокоткою. Вентейль не сподiвався душi у своïй єдинiй дочцi. Коли до цiєï трохи чоловiкоподiбнiй на вид дiвчинi приïхала подруга, у Комбре вiдкрито заговорили про ïхнi дивнi вiдносини. Вентейль несказанно страждав — можливо, дурна репутацiя дочки до строку звела його в могилу. Восени того року, коли нарештi вмерла тiтка Леония, Марсель став свiдком огидноï сцени в Монжувене: подруга мадемуазель Венгейль плюнула у фотографiю покiйного музиканта. Рiк ознаменувався ще однiєю важливою подiєю:
Франсуаза, спочатку розсерджена бездушшям рiдних Марселя, погодилася перейти до них на службу
Iз всiх шкiльних товаришiв Марсель вiддавав перевагу Блоку, якого в будинку приймали радо, незважаючи на явну претензiйнiсть манер. Правда, дiдусь посмiювався над симпатiєю онука до євреïв. Блок рекомендував Марселю прочитати Бергота, i цей письменник зробив на хлопчика таке враження, що його заповiтною мрiєю стало познайомитися з ним. Коли Сван повiдомив, що Бергот дружно з його дочкою, у Марселя завмерло серце — тiльки незвичайна дiвчинка могла заслужити подiбне щастя. При першiй зустрiчi в тансонвильском паренню Жильберта подивилася на Марселя незрячим поглядом — очевидно, це було зовсiм недоступне створення. Рiднi ж хлопчика звернули увагу лише на те, що панi Сван пiд час вiдсутностi чоловiка безсоромно приймає барона де Шарлю.
Але найбiльше потрясiння випробував Марсель у комбрейской церкви в той день, коли герцогиня Германтская соизволила вiдвiдати богослужiння. Зовнi ця дама з бiльшим носом i блакитними очами майже не вiдрiзнялася вiд iнших жiнок, але неï оточував мiфiчний ореол — перед Марселем стала одна з легендарних Германтов. Жагуче закохавшись у герцогиню, хлопчик мiркував про те, як завоювати ïï прихильнiсть. Саме тодi й народилися мрiï про лiтературне поприще
Лише через багато рокiв пiсля свого розставання з Комбре Марсель довiдався про любов Свана. Одетта де Креси була єдиною жiнкою в салонi Вердюренов, куди приймалися тiльки вiрнi — тi, хто вважав доктора Котара свiточем премудростi й захоплювався грою пiанiста, якому в цей момент робила заступництво панi Вердюрен. Художника на прiзвисько маэстро Биш покладалося жалувати за грубий i вульгарний стиль листа. Сван уважався iз серцеïдом, але Одетта була зовсiм не в його смаку. Однак йому приємно було думати, що вона закохана в нього. Одетта ввела його в кланчик Вердюренов, i поступово вiн звик бачити ïï щодня. Один раз йому почудилось у нiй подiбнiсть iз картиною Боттичелли, а при звуках сонати Вентейля спалахнула теперiшня пристрасть. Закинувши своï колишнi заняття (зокрема, есе про Вермеере), Сван перестав бувати у свiтлi — тепер всiєï його думки поглинало Одетта. Перша близькiсть наступила пiсля того, як вiн поправив орхiдею на ïï корсажi — iз цього моменту в них з'явилося вираження орхидеиться. Камертоном ïхньоï любовi стала чудова музична фраза Вентейля, що, на думку Свана, нiяк не могла належати старому дурневi з Комбре. Незабаром Сван почав безумно ревнувати Одетту. Закоханий у неï граф де Форшвиль згадав про аристократичнi знайомства Свана, i це переповнило чашу терпiння панi Вердюрен, що завжди пiдозрювала, що Сван готовий смикнути з ïï салону. Пiсля своєï опали Сван втратився можливостi бачитися з Одеттой у Вердюренов. Вiн ревнував ïï до всiх чоловiкiв i заспокоювався лише тодi, коли вона перебувала в суспiльствi барона де Шарлю. Почувши знову сонату Вентейля, Сван iз працею стримав лемент болю: не повернути вже того прекрасного часу, коли Одетта безумно його любила. Мара проходила поступово. Прекрасна особа маркiзи де Говожо, уродженоï Легранден, нагадало Свановi про рятiвний Комбре, i вiн раптом побачив Одетту такий, як вона є — не схожоï на картину Боттичелли. Як могло трапитися, що вiн убив кiлька рокiв життя на жiнку, що йому, по сутi, навiть i не подобалася?
Марсель нiколи не поïхав би в Бальбек, якби Сван не розхвалив йому тамтешню церкву в перському стилi. А в Парижi Сван став для хлопчика батьком Жильберти. Франсуаза водила свого вихованця гуляти на Єлисейськi поля, де грала дiвоча зграйка на чолi з Жильбертой. Марселя прийняли в компанiю, i вiн полюбив Жильберту ще сильнiше. Його захоплювала краса панi Сван, а толки, що ходили про неï, будили цiкавiсть. Колись цю жiнку кликали Одетта де Креси.