Феєрiя Метерлинка Синiй птах

Переддень Рiздва. Дiти дроворуба, Тильтиль i Митиль, сплять у своïх
лiжечках. Раптом вони прокидаються. Притягнутi звуками музики, дiти
пiдбiгають до вiкна й дивляться на рiздвяне свято в багатому будинку
навпроти. Чується стукiт у дверi. З'являється старушонка в
зеленому платтi й червоному чiпцi. Вона горбата, хрому, одноока, нiс
гачком, ходить iз паличкою. Це Фея Берилюна. Вона велить дiтям
вiдправитися на пошуки Синього Птаха, Ïï дратує, що дiти
не розрiзняють речей очевидних. Треба бути смiливим, щоб бачити сховане,
— говорить Берилюна й дає Тильтилю зелену шапочку з алмазом,
повернувши який людина може побачити душу речей.
Як тiльки Тильтиль надягає шапочку й повертає алмаз, все
навколишнє чудово перетворює: стара чаклунка
перетворюється в казкову принцесу, бiдна обстановка хатини
оживає. З'являються Душi Годин, Душi Короваïв, Вогонь
з'являється у виглядi стрiмко, що рухається людини, у
червоному трико. Пес i Кiшка теж здобувають людський вигляд, але
залишаються в масках бульдога й кiшки. Пес, обретя можливiсть надiлити
своï почуття в слова, iз захопленими лементами Моє маленьке
божество! стрибає навколо Тильтиля. Кiшка манiрна й недовiрливо
простягає руку Митиль. Iз крана починає бити блискаючим
фонтаном вода, а з ïï потокiв з'являється дiвчина з
розпущеними волоссями, у як би струмливих одягах. Вона негайно
вступає в сутичку з Вогнем. Це Душу Води. Зi стола падає
глечик, i з розлитого молока пiднiмається бiла фiгура. Це боязка й
соромлива Душа Молока. Iз цукровоï голови, розiрвавши синю
обгортку, виходить слащавое фальшиву iстоту в синьоï з бiлим одягу.
Це Душу Сахара. Полум'я упалоï лампи миттєво
перетворюється у светозарную дiвчину незрiвнянноï краси пiд
блискаючим прозорим покривалом. Це Душу Свiтла. Лунає сильний
стукiт вдверь.
Тильтиль злякано повертає алмаз занадто швидко, стiни хатини
мерхнуть, Фея знову стає бабою, а Вогонь, Хлiб, Вода, Цукор, Душа
Свiтла, Пес i Кiшка не встигають повернутися назад, у Мовчання, фея
наказує ïм супроводжувати дiтей у пошуках Синього Птаха,
пророкуючи ïм загибель наприкiнцi подорожi. Всi, крiм Душi Свiтла й
Пса, не хочуть iти. Проте, пообiцявши пiдiбрати кожному пiдходяще
вбрання, фея веде ïх усiх через вiкно. I, що заглянули у дверi Мати
Тиль i Батько Тиль бачать тiльки мирно сплячих дiтей
У палацi Феï Берилюни, переодягшись у розкiшнi казковi костюми,
душi тварин i предметiв намагаються скласти змову проти дiтей.
Очолює ïхня Кiшка. Вона нагадує всiм, що ранiше, до
людини, якого вона йменує деспотом, всi були вiльнi, i
висловлює побоювання, що, заволодiвши Синiм Птахом, людина осягне
Душу Речей, Тварин i Стихiй i остаточно поневолить ïх. Пес люто
заперечує. З появою Феï, дiтей i Душi Свiтла все
затихає. Кiшка лицемiрно скаржиться на Пса, i тому попадає
вiд Тильтиля. Перед далекою дорогою, щоб погодувати дiтей, Хлiб
вiдрiзає вiд свого черева двi скиби, а Цукор вiдламує для
них своï пальцi (якi вiдразу вiдростають знову, тому в Сахара
завжди чистi руки). Насамперед Тильтилю й Митиль має бути
вiдвiдати Краïну Спогадiв, куди вони повиннi вiдправитися однi, без
супроводу. Там Тильтиль i Митиль гостюють у покiйних дiдуся й бабусi,
там же вони бачать i своïх померлих братикiв i сестриць.
Виявляється, що померлi як би занурено в сон, а коли близькi
згадують про ïх, пробуджуються. Повозившись iз молодшими дiтьми,
пообiдавши разом з усiм сiмейством, Тильтиль i Митиль квапляться пiти,
щоб не спiзнитися на зустрiч iз Душею Свiтла. На прохання дiтей дiдусь
iз бабусею вiддають ïм дрозда, що здався ïм зовсiм синiм. Але
коли Тильтиль i Митиль залишають Краïну Спогадiв, птах стає
чорною
У палацi Ночi першоï виявляється Кiшка, щоб попередити
господарку про небезпеку, що загрожує, — приходi Тильтиля й
Митиль. Нiч не може заборонити людинi розгорнути врата ïï
таємниць. Кiшцi й Ночi залишається тiльки сподiватися, що
людина не пiймає теперiшнього Синього Птаха, ту, що не
боïться денного свiтла. З'являються дiти в супроводi Пса, Хлiби й
Сахара. Нiч намагається спочатку обдурити, потiм залякати Тильтиля
й не дати йому ключ, що вiдкриває всi дверi в ïï палацi.
Але Тильтиль по черзi вiдкриває дверi. Через однiєï
вислизають кiлька нестрашних Примар, через iншоïа, де перебувають
хвороби, устигає вибiгти Нежить, через третю ледве не вириваються
на волю вiйни. Потiм Тильтиль вiдкриває дверi, за якоï Нiч
зберiгає зайвi Зiрки, своï улюбленi Аромати, Що Блукають
Вогнi, Свiтлякiв, Росу, Солов'ïний Спiв Наступнi, бiльшi середнi
дверi, Нiч не радить вiдмикати, попереджаючи, що за нею криються бачення
настiльки грiзнi, що не мають навiть назви. Супутники Тильтиля —
всi, крiм Пса, — злякано ховаються. Тильтиль i Пес, борючись iз
власним страхом, вiдкривають дверi, за якоï виявляється
чудовоï краси сад — сад мрiï й нiчного свiтла, де серед
зiрок i планет без утоми пурхають чарiвнi синi птахи. Тильтиль кличе
своïх супутникiв, i, пiймавши кожного по нескольку синiх птахiв,
вони виходять iз саду. Але незабаром пiйманi птахи гинуть — дiти
не зумiли виявити того єдиного Синього Птаха, що виносить свiтло
дня
Лiс. Входить Кiшка, здоровається з деревами, розмовляє з
ними. Нацьковує ïх на дiтей. Деревам є за що не любити
сина дроворуба. I от Тильтиль повалений додолу, а Пес ледве звiльнився
вiд пута Плющачи, вiн намагається захистити хазяïна.
Обоє вони на волосок вiд загибелi, i лише втручання Душi Свiтла,
що велить Тильтилю повернути алмаз на шапочцi, щоб занурити дерева в
морок i мовчання, рятує ïх. Кiшцi вдається сховати свою
причетнiсть кбунту.
Дiти шукають Синього Птаха на цвинтар. Опiвночi Тильтиль зi страхом
повертає алмаз, могили разверзаются, i з них з'являються цiлi
снопи примарних, чарiвно прекрасних бiлих квiтiв. Птаха спiвають
захопленi гiмни Сонцю й Життю. Де ж мертвi?.. — Мертвих
немає… — обмiнюються реплiками Тильтиль i Митиль.
У пошуках Синього Птаха дiти зi своïм ескортом виявляються в Садах
Блаженств. Гладкi Блаженства ледь не втягують Тильтиля i його супутникiв
у своï оргiï, але хлопчик повертає алмаз, i стає
видно, наскiльки Гладкi Блаженства жалюгiднi й потворнi. З'являються
домашнi Блаженства, яких вражає, що Тильтиль не пiдозрює про
ïхнє iснування. Це Блаженство Бути Здоровим, Блаженство
Любити Батькiв, Блаженство Блакитного Неба, Блаженство Сонячних Днiв,
Блаженство Бачити Зiрки, Що Запалюються. Вони посилають саме швидконоге
Блаженство Бiгати По Росi Босонiж сповiстити про прихiд дiтей Великi
Радостi, i незабаром з'являються високi прекраснi ангелоподобние iстоти
в одягах, що блищать, Серед них Велика Радiсть Бути Справедливим,
Радiсть Бути Добрим, Радiсть Розумiти й сама чиста Радiсть
Материнськоï Любовi
Вона здається дiтям схожоï на ïхню матiр, тiльки
набагато гарнiше… Материнська Любов затверджує, що будинку
вона така ж, але iз закритими очами нiчого не можна побачити.
Довiдавшись, що дiтей привела Душу Свiтла, Материнська Любов
скликає iншi Великi Радостi, i вони привiтають Душу Свiтла як свою
володарку. Великi Радостi просять Душу Свiтла вiдкинути покривало, що ще
приховує непiзнанi Iстини й Блаженства. Але Душу Свiтла, виконуючи
наказ свого Володаря, лише щiльнiше закутується в покривало,
говорячи, що година ще не настала, i обiцяючи прийти коли-небудь
вiдкрите й смiло. Обiйнявшись на прощання, вона розстається з
Великими Радостями
Тильтиль i Митиль у супроводi Душi Свiтла виявляються в Лазоревом палацi
Царства Майбутнього. До них збiгаються Лазоревие Дiти. Це дiти, якi коли-
небудь народяться на Землi. Але на Землю не можна прийти голiруч, i
кожний з дiтей збирається принести туди який-небудь свiй винахiд:
Машину Щастя, тридцять три способи продовження життя, два злочини, що
лiтає по повiтрю машину без крил. Одне з малят — дивний
садiвник, що вирощує незвичайнi маргаритки й величезний виноград,
iншоï — Король Дев'яти Планет, ще один покликаний знищити на
Землi Несправедливiсть. Двоє лазоревих детишек коштують,
обiйнявшись. Це закоханi. Вони не можуть надивитися один на одного й
безперервно цiлуються й прощаються, тому що на Землi виявляться
роздiленi сторiччями. Тут же Тильтиль i Митиль зустрiчають свого
братика, що незабаром повинен з'явитися на свiтло. Займається Зоря
— година, коли народжуються дiти. З'являється бородатий
старий Час, з косою й пiсковими годинниками. Вiн забирає тих, хто
повинен от-от народитися, на корабель. Корабель, що везе ïх на
Землю, пропливає й ховається. Доноситься далекий спiв
— це спiвають Матерi, що зустрiчають дiтей. Час у здивуваннi й
гнiвi зауважує Тильтиля, Митиль i Душу Свiтла. Вони рятуються вiд
нього, повернувши алмаз. Пiд покривалом Душу Свiтла ховає Синього
Птаха
В огорожi iз зеленою хвiрткою Тильтиль не вiдразу довiдається
рiдний будинок дiти розстаються зi своïми супутниками. Хлiб
повертає Тильтилю клiтку для Синього Птаха, так i оставшуюся
порожнiй. Синiй Птах, очевидно, або зовсiм не iснує, або
мiняє фарбування, як тiльки ïï саджають у клiтку…
говорить Душу Свiтла. Душi Предметiв i Тварин прощаються з дiтьми.
Вогонь ледве не обпалює ïхнiм бурхливим пещеннями, Вода
дзюрчить прощальнi мовлення, Цукор вимовляє фальшивi й слащавие
слова. Пес рвучко кидається до дiтей, його жахає думка про
те, що вiн не зможе бiльше говорити зi своïм обожненим
хазяïном. Дiти вмовляють Душу Свiтла залишитися з ними, але це не в
ïï владi. Вона може лише пообiцяти ïм бути з ними у
кожному ковзному мiсячному променi, у кожноï ласкаво, що дивиться
зiрочцi, у кожнiй зорi, що займається, у кожнiй запаленiй лампi, у
кожному ïх чистому i ясному помислi. Б'є восьма година.
Хвiртка прочиняється й негайно ж захлопується за дiтьми
Хатина дроворуба чарiвно перетворила — усе тут стало новее,
радiснiше. Радiсне денне свiтло пробивається в щiлинi замкнених
ставен. Тильтиль i Митиль солодко сплять у своïх лiжечках. Мати
Тиль приходить будити ïх. Дiти починають розповiдати про побачений
пiд час подорожi, i ïхнього мовлення лякають матiр. Вона
посилає батька за доктором. Але отут з'являється Сусiдка
Берленго, дуже схожа на фею Берилюну. Тильтиль починає пояснювати
ïй, що не зумiв знайти Синього Птаха. Сусiдка догадується, що
дiтям щось примарилося, можливо, коли вони спали, на них падало мiсячне
свiтло. Сама ж вона розповiдає про свою внучку — дiвчинка
нездорова, не встає, доктор говорить — нерви… Мати
вмовляє Тильтиля подарувати дiвчинцi горлицю, про яку та
мрiє. Тильтиль дивиться на горлицю, i та здається йому Синiм
Птахом. Вiн вiддає клiтку iз птахом сусiдцi. Дiти новими очами
бачать рiдний будинок i те, що в ньому перебуває, — хлiб,
воду, вогонь, кiшку й пса. Лунає стукiт у дверi, i входить Сусiдка
Берленго з бiлявою незвичайно гарною Дiвчинкою. Дiвчинка притискає
до грудей горлицю Тильтиля. Тильтилю й Митиль сусiдська внучка
здається схожоï на Душу Свiтла. Тильтиль хоче пояснити
Дiвчинцi, як годувати горлицю, але птах, скориставшись моментом, летить.
Дiвчинка в розпачi плаче, а Тильтиль обiцяє ïй пiймати птаха.
Потiм вiн звертається до глядачiв: Ми вас дуже просимо: якщо хто-
небудь iз вас неï знайде, то нехай принесе нам — вона
потрiбна нам для того, щоб стати щасливими в майбутньому…
В. С. Кулагина-Ярцева