Авторська мова драматургiï Тикамацу Мондзаемона
Тикамацу Мондзаемон народився в самурайськiй сiм'ï, але його батькопокинув васальну службу у феодала, коли майбутньому драматурговi було
бiля шiстнадцяти рокiв. Сiм'я переселилася в Кiото. Вiдтодi вiн, за його
власними словами, носився на хвилях мiського життя. Побував пажем в
аристократичному будинку, у монастирi, невдало вчився торгiвлi. Вiн рано
захопився лiтературою й почав писати вiршi в модному тодi жанрi хоку,
одне йз яких збереглося в поетичному збiрнику 1671 р. Тикамацу
Мондзаемон, був добре ознайомлений з лiтературою своєï
краïни: класичною поезiєю давнини й модних поетiв у свiй час,
феодальним епосом i театром Але. Безумовно, вiн був знаком також i з
театром Китаю
Є вiдомостi, що хазяïн, у якого Тикамацу Мондзаемон служив
певний час, був аматором театру ляльок i сам iнодi писав п'єси для
лялькового театру. Юному служниковi не раз доводилося виконувати
доручення, з якими хазяïн посилав його до Удзи Каганодзьо (1635-
1711), найвiдомiшого тодiшнього виконавця дзьорури в Кiото, власника
театру ляльок. Тикамацу Мондзаемон захопився театром, i сам почав писати
п'єси. В 70-х рр. XVII ст. почалося його спiвробiтництво з
ляльковим театром Мандзюдза, заснованим у Кiото в 1675 р. Удзи
Каганодзьо.
У ляльковому театрi дзьорури спiвак-оповiдач декламував текст, ляльки
виступали в супроводi триструнного сямисена. Спiваки-Оповiдачi й
кукловоди — представники давнiх професiй — об'єдналися
наприкiнцi XVI ст. Дзьорури — iм'я героïнi надзвичайно
популярних розповiдей про романтичну любов славного воïна Минамото
Йосицуне й гарноï Дзьорури, зафiксованих ще в XV ст. ïï
iм'я стало назвою цiлого жанру театралiзованих розповiдей. Виконувалися
цi розповiдi мандрiвними спiваками пiд звуки лютнi (бива) протягом
декiлькох сторiч
Синтез оповiдального й видовищного лялькового мистецтва здiйснився в
загальному процесi зародження нових театрiв. У театрi дзьорури була
важлива перевага для драматурга: на вiдмiну вiд театру кабукi, у якому
панувала акторська iмпровiзацiя й текст п'єси постiйно
перероблявся, тут авторський текст зберiгався, як звичайно, без змiн
Вiдомо чимало п'єс, якi йшли на сценi театру дзьорури Вуздi
Каганодзьо, проте, прiзвища авторiв на них не зазначенi, тому важко
визначити, якi з них належать Тикамацу Мондзаемону. Спочатку (до 1685
р.) драматичнi елементи в спектаклi були слабко розвиненi. Це був немов
ледь драматизированний прозаïчну розповiдь, а ляльки служили
статистичними iлюстрацiями дiï. Тикамацу Мондзаемон перенiс у театр
дзьорури чимало сюжетних i конструктивних елементiв драми театру кабукi,
але вiн нiколи не забував про специфiку лялькового театру. Оскiльки
дзьорури виконується в театрах, якi суперничають iз кабукi,
— зауважує вiн, — iнакше кажучи, з театром живого
актора, автор п'єс дзьорури повинен надiлити своïх ляльок
рiзноманiтними почуттями й тим завоювати увагу читачiв.
У дзьорури обов'язково входило т.зв. митиюки — мандри героïв,
запозиченi з театру Але. Це великий поетичний епiзод, коли iдея
гальмується, але перед глядачами немов розвертається рухлива
панорама дорогi. Топонiмiка уможливлює багату гру слiв (прийом
театру Але). Часто в п'єсах Тикамацу Мондзаемона митиюки емоцiйно
вкрай насичене, це остання путь героïв до загибелi. У п'єсах
дзьорури в кожного акту був поетичний зачин, що створював особливе
емоцiйне розташування духу Поетична тканина мови в Тикамацу Мондзаемона
— великого поета — дуже багата. Вiршi в силабiчному розмiрi
7-5 складiв окриленi повторами, спiвзвуччями, римами. Мелодика динамiчна
й рiзноманiтна. Вiн використовує японськi омонiми (прийом театру
Але) так, що вiд одного слова вiдгалужуються рiзнi значеннєвi
значення. У комедiйних мiсцях вiн розсипає каламбури, звучать
народнi пiснi, епiчна розповiдь, скорботна елегiя або веселий танець.
Кожний персонаж у Тiкамацу Мондзаемона говорить особливою мовою, нехай
те буде професiйний жаргон або мiсцевий говiр. Авторська мова
(вiршований) пояснює, що i як говорити, прокреслюючи малюнок руху
й жестiв. Це своєрiдна режисерська експозицiя для ляльок. Ляльки в
театрi дзьорури були у двi третини людського росту, кожну вiв кукловод у
чорному каптурi, керуючи нею за допомогою схованих у спинi ляльки
особливих приводiв. Ляльки в XVII ст. ще були досить статичними, але
постiйно ускладнювалися до такоï мiри, що згодом для головного
героя знадобилися ще три кукловода. Iлюзiя життя ляльки була настiльки
повноï, що люди, якi вiдкрито працювали з нею на сценi, робилися
начебто невидимками, про ïх забувалися
Спочатку Тикамацу Мондзаемон писав для театру дзьорури дзидаймоно (букв,про подiï колишнiх часiв) театралiзованi легенди, побудованi на
зчепленнi гостродраматичних мотивiв. У перших п'єсах не зазначенi
прiзвища автора. Iстинно йому належить п'єса Спадкоємцi
братiв Сота ( Йо-Цуги Сога), написана для Удзи Каганодзьо в 1683 р. Уже
в тiй п'єсi Тикамацу Мондзаемон показав себе новатором.
Надихнувшись сюжетом повести XV ст. Coгa моногатари, звiдки брали сюжети
i його невiдомi попередники — творцi п'єс для театру
дзьорури, Тикамацу Мондзаемон не пiшов торованою дорогою. Вiн почав
розповiдь пiсля загибелi вiдважних братiв Сога, якi жили в XII ст. За
образу ïхньоï пам'ятi вирiшують помститися вiдданi васали.
Тикамацу Мондзаемон уводить у п'єсу й образи куртизанок —
колишнiх коханок братiв Сога. Драматург зображує своïх
героïв у сучасноï глядачам побутовiй обстановцi. Надзвичайно
вдало використовував Тикамацу Мондзаемон i традицiйне митиюки (опис
шляху).
У цiй поетичнiй розповiдi коханi дiвчини братiв Сога, якi йдуть до
ïхньоï матерi, щоб повiдомити ïï про загибель синiв,
з непiдробленим почуттям розповiдають про гiрку долю дiвчин, якi стали
куртизанками, i про свою любов до братiв Сога. У п'єсi щасливий
фiнал. Васалiв, якi помстилися за своïх панiв, помилував правитель,
а куртизанки, вiрнi своєï любовi, прославляються в поетичному
епiлозi
В 1685 р. спiвак-оповiдач Такемото Гидаю (1650-1714) — суперник
Удзи Каганодзьо — вiдкрив свiй театр в Осака. У нього був сильний
голос надзвичайноï краси. Його прiзвище стало прiзвиськом для спiвакiв-
оповiдачiв у ляльковому театрi, ïх почали називати гидаю.
В 1685 р. Тикамацу Мондзаемон написав для театру Такемото Гидаю драму
Переможний Кагекийо (Сюссе Кагекийо), по жанрi також iсторичну. Дiя
п'єси спiввiднесена з XII ст. Знаменитий воïн Кагекийо
закохався в просту жiнку Акоя, проте, одружився з дiвчиною шляхетного
роду Воно. Довiдавшись про цьому, Акоя в гнiвi й розпачi
зважується на зраду: вона виявляє ворогам Кагекийо мiсце, де
вiн переховується, але йому везе вiдбитися. Вороги катують його
юну дружину, вимагаючи видати Кагекийо. Тодi, щоб звiльнити неï,
вiн добровiльно здається. Акоя iз синами приходить до Кагекийо у
в'язницю, щоб випросити прощення. Кагекийо невблаганний. Вiн
вiдрiкається вiд ïï й двох своïх дiтей. У розпачi
жiнка загрожує коханому: якщо вiн не вибачить ïï, то
вона вб'є дiтей. Кагекийо непохитний, i тодi Акоя вбиває
дiтей i себе. Кагекийо рве ланцюга й убиває свого ворога, але
побоюючись за життя дружини, знову добровiльно вертається у
в'язницю. Незабаром Кагекийо стратять. Але богиня милосердя Каннон
замiнила насаджену на кiл голову Кагекийо своєï й пожвавила
його. Це було цiлком у дусi п'єс лялькового театру, де людини, що
потрапив у лихо, як звичайно рятувала надприродна сила — божество
або чарiвний талiсман
Iз середини 80-х рр. Тикамацу Мондзаемон писав п'єси для всiх
лялькових театрiв Кiото й Осака. I приблизно, що з 1687 р. у театральних
програмах уперше починає вказуватися iм'я й прiзвище автора
п'єси — Тикамацу Мондзаемон. Це свiдчило про вирослу роль
письменника-драматурга в тодiшньому театрi
Тикамацу Мондзаемон спiвробiтничав не тiльки з театром ляльок, а й з
театром кабукi в Кiото. Драматург дружив iз провiдним актором цього
жанру, Саката Тодзюро. З 1695 р. Тикамацу Мондзаемон взагалi майже на
десять рокiв вiдiйшов вiд лялькового театру. Вiн писав для Саката
Тодзюро п'єси, з огляду на його iндивiдуальне акторське дарування.
Потрiбно врахувати, що мiж театром кабукi й дзьоруриi iснувала одночасно
як конкуренцiя, так i творча взаємодопомога
П'єси Тикамацу Мондзаемона, створенi для театру кабукi, збереглися
в основному лише в короткому викладi (наприклад, написана ïм для
Саката Тодзюро Кейсей Мибу дайнембуцу; назва не пiдлягає точному
перекладу). Це типова для Тикамацу Мондзаемона авантюрна драма з
фольклорними фантастичними мотивами, проте, сцени сiмейних звад уже
вiрогiдно зображують тодiшнє життя. Загальна робота драматурга з
видатним актором Соката Тодзюро викликала народження побутовоï
драми
В 1703 р. було вперше виконане дзьорури Тиiкамацу Мондзаемона
Самогубство закоханих у Сонедзаки (Сонедзаки синдзю). Це була теперiшня
народно-гуманiстична драма. Подвiйне самогубство закоханих (вони
називалися синдзю — вiрнiсть серця) траплялося в Японiï
достатню часто. У п'єсi Тикамацу Мондзаемона все описується
просто й життєво. Герой п'єси — маленька людина,
прикажчик, несправедливо обвинувачений. Вiн зводить рахунки з життям
разом з улюбленоï, дiвчиною з веселого кварталу.
Шедевр Тикамацу Мондзаемона — п'єса Самогубство на Острi
небесних мереж (Синдзю Тенно Амидзи-Ма) написана й поставлена на сценi
Такемото-Дза в 1720 p., через два мiсяцi пiсля реальноï
трагедiï. Прототипи героïв — реальнi особи, але
п'єса не є фактографiчною. Герой п'єси, небагатий
купець Дзихей, любить Кохару, дiвчину з веселого кварталу. Але в купця
є дружина й дiти. Дружина в листi благає Кохару вiдiпхнути
вiд себе Дзихея, щоб урятувати його й сiм'ю Кохару намагається це
зробити, дружина В-Сан розповiдає чоловiковi правду, довiдавшись,
що дiвчину продадуть iншому, i вона зробить самогубство
У п'єсах Тикамацу Мондзаемон часто виникають колiзiï мiж
природним людським почуттям (ниндзьо) i моральним обов'язком (гирi) у
його феодальному трактуваннi. Драматург помiтив, що внутрiшнiй мир
парубка тоï перехiдноï епохи втратив свою цiлiснiсть. Герой
п'єси розривається мiж обов'язком i почуттям, роблячи одну
помилку за другий. П'єси Тикамацу Мондзаемона — галереï
типових образiв, якi охоплюють всi рiвнi суспiльства в рiзних
мiсцевостях Японiï. При цьому автор завжди спiвчуває
зневажена й скривдженим (Нiчна пiсня погонича Йосаку з Тамба —
Тамбано Йосаку мацуно комуробуси, 1708; Гонець у пекло — Мейдо-Але
хикяку, 1711; Масляне пекло — Оннагороси абурадзигоку, 1721).
Побутовi драми Тикамацу Мондзаемона вплинули й на його iсторичну
драматургiю. Насамперед, це стосується п'єси Битва коксини
(Кокусеня кассен, 1715), що мала фантастичний успiх. Ïï сюжет
пов'язаний з подiями китайськоï iсторiï, причому порiвняно
недалекого для епохи Т.М. часу, iз завоюванням Китаю манчжурами в 1644
р. У цiй пригодницькiй п'єсi, сповненоï неймовiрних подiй,
дивних картин, жорстоких сутичок, намальована боротьба готового пiти на
будь-який подвиг корсара Коксинга (так називали європейцi
китайського воєначальника й флотоводця Чжен Ченгуна) —
напiвкитайця, напiвяпонця. Проте для Тикамацу Мондзаемона, що
використовував деякi сюжетнi ходи китайськоï драматургiï,
подiï китайськоï iсторiï були лише приводом для створення
сповненоï пригод, що захоплює драми в народному дусi
Тикамацу Мондзаемон був не тiльки основоположником нового театрального
жанру, а й глибоким теоретиком мистецтва. Його естетичнi висловлення
збереглися в записах його приятеля Ходзуми Икана, якi вiн зробив уже
пiсля смертi драматурга в 1738 р. Умер Тикамацу Мондзаемон у зенiтi
слави. Бог мiж драматургiв величали його сучасники. Театр кабукi
адаптував багато його дзьорури. Вони ввiйшли в репертуарний фонд обох
театрiв як ïх загальна видатна спадщина
П'єси Тикамацу Мондзаемона, створенi для театру кабукi, збереглися
в основному лише в короткому викладi (наприклад, написана ïм для
Саката Тодзюро Кейсей Мибу дайнембуцу; назва не пiдлягає точному
перекладу). Це типова для Тикамацу Мондзаемона авантюрна драма з
фольклорними фантастичними мотивами, проте, сцени сiмейних звад уже
вiрогiдно зображують тодiшнє життя. Загальна робота драматурга з
видатним актором Соката Тодзюро викликала народження побутовоï
драми
В 1703 р. було вперше виконане дзьорури Тиiкамацу Мондзаемона
Самогубство закоханих у Сонедзаки (Сонедзаки синдзю). Це була теперiшня
народно-гуманiстична драма. Подвiйне самогубство закоханих (вони
називалися синдзю — вiрнiсть серця) траплялося в Японiï
достатню часто. У п'єсi Тикамацу Мондзаемона все описується
просто й життєво. Герой п'єси — маленька людина,
прикажчик, несправедливо обвинувачений. Вiн зводить рахунки з життям
разом з улюбленоï, дiвчиною з веселого кварталу.
Шедевр Тикамацу Мондзаемона — п'єса Самогубство на Острi
небесних мереж (Синдзю Тенно Амидзи-Ма) написана й поставлена на сценi
Такемото-Дза в 1720 p., через два мiсяцi пiсля реальноï
трагедiï. Прототипи героïв — реальнi особи, але
п'єса не є фактографiчною. Герой п'єси, небагатий
купець Дзихей, любить Кохару, дiвчину з веселого кварталу. Але в купця
є дружина й дiти. Дружина в листi благає Кохару вiдiпхнути
вiд себе Дзихея, щоб урятувати його й сiм'ю Кохару намагається це
зробити, дружина В-Сан розповiдає чоловiковi правду, довiдавшись,
що дiвчину продадуть iншому, i вона зробить самогубство
У п'єсах Тикамацу Мондзаемон часто виникають колiзiï мiж
природним людським почуттям (ниндзьо) i моральним обов'язком (гирi) у
його феодальному трактуваннi. Драматург помiтив, що внутрiшнiй мир
парубка тоï перехiдноï епохи втратив свою цiлiснiсть. Герой
п'єси розривається мiж обов'язком i почуттям, роблячи одну
помилку за другий. П'єси Тикамацу Мондзаемона — галереï
типових образiв, якi охоплюють всi рiвнi суспiльства в рiзних
мiсцевостях Японiï. При цьому автор завжди спiвчуває
зневажена й скривдженим (Нiчна пiсня погонича Йосаку з Тамба —
Тамбано Йосаку мацуно комуробуси, 1708; Гонець у пекло — Мейдо-Але
хикяку, 1711; Масляне пекло — Оннагороси абурадзигоку, 1721).
Побутовi драми Тикамацу Мондзаемона вплинули й на його iсторичну
драматургiю. Насамперед, це стосується п'єси Битва коксини
(Кокусеня кассен, 1715), що мала фантастичний успiх. Ïï сюжет
пов'язаний з подiями китайськоï iсторiï, причому порiвняно
недалекого для епохи Т.М. часу, iз завоюванням Китаю манчжурами в 1644
р. У цiй пригодницькiй п'єсi, сповненоï неймовiрних подiй,
дивних картин, жорстоких сутичок, намальована боротьба готового пiти на
будь-який подвиг корсара Коксинга (так називали європейцi
китайського воєначальника й флотоводця Чжен Ченгуна) —
напiвкитайця, напiвяпонця. Проте для Тикамацу Мондзаемона, що
використовував деякi сюжетнi ходи китайськоï драматургiï,
подiï китайськоï iсторiï були лише приводом для створення
сповненоï пригод, що захоплює драми в народному дусi
Тикамацу Мондзаемон був не тiльки основоположником нового театрального
жанру, а й глибоким теоретиком мистецтва. Його естетичнi висловлення
збереглися в записах його приятеля Ходзуми Икана, якi вiн зробив уже
пiсля смертi драматурга в 1738 р. Умер Тикамацу Мондзаемон у зенiтi
слави. Бог мiж драматургiв величали його сучасники. Театр кабукi
адаптував багато його дзьорури. Вони ввiйшли в репертуарний фонд обох
театрiв як ïх загальна видатна спадщина
