Короткий переказ роману Мердока Чорний принц
Текст книги Брэдли Пирсона Чорний принц, або Свято любовi обрамленийпередмовою й пiслямовою видавця, з яких треба, що Брэдли Пирсон умер у
в'язницi вiд швидкоплинного раку, що вiдкрився в нього незабаром пiсля
того, як вiн закiнчив рукопис. Бажаючи зняти ганьбу друга й зняти з його
обвинувачення в убивствi, видавець i опублiкував цей оповiдання про
любов — адже iсторiя творчих борiнь людини, пошукiв мудростi й
правди — це завжди оповiдання про любов… Усякий художник
— нещасний закоханий, а нещаснi закоханi люблять розповiдати свою
iсторiю. У своïй передмовi Брэдли Пирсон розповiдає про себе:
йому п'ятдесят вiсiм рокiв, вiн письменник, хоча опублiкував усього три
книги: один скоростиглий роман, коли йому було двадцять п'ять, ще один
— коли йому було за сорок, i невелику книжку Уривки або Етюди.
Свiй дарунок вiн зберiг у чистотi, що означає, крiм iншого,
вiдсутнiсть письменницького успiху. Однак його вiра в себе й почуття
покликання, навiть приреченостi, не ослабшали — зiбравши досить
грошей для безбiдного життя, вiн пiшов з поста податкового iнспектора,
щоб писати, — але його осягла творча нiмота. Мистецтво має
своïх мученикiв, серед них не останнє мiсце займають
молчальники. На лiто вiн зняв будиночок у моря, думаючи, що там нарештi
його мовчання прорветься
Коли Брэдли Пирсон стояв над запакованими валiзами, готуючись
виïхати, до нього раптом пiсля довгого рокiв прийшов його колишнiй
шурин Фрэнсис Марло зi звiсткою, що його колишня дружина Кристиан
овдовiла, повернулася з Америки багатою жiнкою й жадає зустрiчi.
За роки, що Брэдли його не бачив, Фрэнсис перетворився в товстого,
грубого, червоновидого, жалюгiдного, ледве диковатого, ледве
божевiльного, що погано пахне невдахи — його позбавили диплома
лiкаря за махiнацiï з наркотиками, вiн намагався практикувати як
психоаналiтик, сильно пил i тепер хотiв за допомогою Брэдли влаштуватися
жити в багатоï сестри за ïï рахунок. Брэдли ще не встиг
чыкинуть його за дверi, як подзвонив Арнольд Баффин, благаючи негайно
приïхати до нього: вiн убив свою дружину
Брэдли Пирсон украй стурбований тим, щоб його опис Баффина було
справедливим, тому що вся ця iсторiя являє собою iсторiю вiдносин
з ним i трагiчною розв'язкою, до якоï вони привели. Вiн, уже
вiдомий письменник, вiдкрив Арнольда, коли той, працюючи вчителем
англiйськоï лiтератури в школi, тiльки закiнчував свiй перший
роман. Пирсон прочитав рукопис, знайшов для неï видавця й
опублiкував похвальну рецензiю. Iз цього почалася одна iз самих успiшних
лiтературних кар'єр — iз грошовоï точки зору: щороку
Арнольд писав по книзi, i продукцiя його вiдповiдала суспiльним смакам;
слава й матерiальне благополуччя прийшли своєю чергою. Уважалося,
що Брэдли Пирсон заздрить письменницькому успiху Арнольда, хоча сам вiн
думав, що той досягає успiху, поступаючись мистецтвом. Ïхнi
вiдносини були майже родинними — Пирсон був на весiллi в Арнольда
й протягом двадцяти п'яти рокiв майже щонедiлi обiдав у Баффинов; вони,
антиподи, представляли друг для друга невичерпний iнтерес. Арнольд був
вдячний i навiть вiдданий Брэдли, але суду його боявся — можливо,
тому, що в нього самого, що неухильно опускались на дно
лiтературноï посередностi, жив у душi такий же строгий судiя. I
зараз Пирсону палить кишеня рецензiя на останнiй роман Арнольда, що нiяк
не можна назвати хвалебноï, i вiн коливається, не в силах
вирiшити, як з нею надiйти
Пирсон i Фрэнсис (лiкар, хоч i без диплома, може виявитися корисним)
ïдуть до Арнольда. Його дружина Рэйчел закрилася в спальнi й не
подає ознак життя. Вона погоджується впустити одного лише
Брэдли; вона побита, ридає, обвинувачує чоловiка в тiм, що
той не дає ïй бути собою й жити власним життям,
запевняє, що нiколи не простить його, i не простить Брэдли того,
що вiн бачив ïï ганьбу. Огляд фрэнсиса Марло показав, що
небезпеки для життя й здоров'я немає. ЗАСПОКОÏВШИСЬ, Арнольд
розповiв, як по ходу сварки вiн випадково вдарив ïï коцюбою,
— нiчого страшного, такi скандали нерiдкi в шлюбi, це необхiдна
розрядка, iнший лик любовi, а в сутностi вони з Рэйчел — щаслива
подружня пара. Арнольд жваво цiкавиться поверненням у Лондон Кристиан,
що дуже не сподобалося Брэдли Пирсону, що не виносить плiток i пересудiв
i хотiв би забути про свiй невдалий шлюб. По дорозi додому, мiркуючи, чи
те залишитися на недiльний обiд, щоб природна ворожiсть Баффинов до
свiдка не закрiпилася й вiдносини влагодилися, чи то бiгти з Лондона
якомога швидше, вiн побачив у сутiнках юнака в чорному, котрий,
бурмочучи монотоннi заклинання, кидав пiд колеса машин якiсь бiлi
пелюстки. При ближчому розглядi юнак виявився дочкою Баффинов Джулиан
— вона виконувала ритуал, покликаний допомогти забути коханого:
рвала в клаптики листа й розкидала ïх, повторюючи: Оскар Беллинг.
Брэдли знав неï з пелюшок i харчував до неï помiрний родиннийiнтерес: своïх дiтей вiн нiколи не хотiв. Джулиан
здоровається з ним i просить стати ïï вчителем, тому що
вона хоче писати книги, причому не так, як батько, а так, як вiн, Брэдли
Пирсон. На iнший день Брэдли вирiшив все-таки виïхати, але
коштувало йому взяти в руки валiзи, як у дверi подзвонила його
пятидесятидвухлетняя сестра Присцилла — вона пiшла вiд чоловiка, i
ïй нiкуди подiтися. Присцилла в iстерику; сльози жалю по
загубленому життю й залишеному норковому палантину ллються рiкою; коли
Брэдли вийшов поставити чайник, вона випиває всi своï
снотворнi таблетки. Брэдли в панiцi; приходить Фрэнсис Марло, а потiм i
Баффины — всiєю сiм'єю. Коли Присциллу вiдвозить
карета швидкоï допомоги, Рэйчел говорить, що тут була ще й
Кристиан, але, порахувавши момент для зустрiчi з колишнiм чоловiком
несприятливим, пiшла в супроводi Арнольда у шинок.
Присциллу виписали з лiкарнi в той же вечiр. Про те, щоб виïхати
негайно, не може бути й мовлення; i перед Брэдли впритул встає
проблема Кристиан. Вiн сприймає колишню дружину як незмiнного
демона свого життя й вирiшує, що, якщо Арнольд i Кристиан
подружаться, вiн розiрве вiдносини з Арнольдом. А зустрiвшись iз
Кристиан, повторює, що не хоче неï бачити
Пiддавшись угодам Присциллы, Брэдли ïде в Брiстоль за ïï
речами, де зустрiчається з ïï чоловiком Роджером; той
просить розлучення, щоб женитися на своïй давнiй коханцi Мэриголд
— вони чекають дитину. Вiдчувши бiль i образу сестри як власнi,
Брэдли, напившись, розбиває улюблену вазу Присциллы й сильно
затримується в Брiстолi; тодi Кристиан вiдвозить Присциллу,
залишену на пiклування Рэйчел, до себе. Це приводить Брэдли в шаленство,
тим бiльше сильне, що сам винувато: Я не вiддам вам мою сестру, щоб ви
отут жалували й принижували ïï. Рэйчел вiдвозить його утiшати
й годувати обiдом i розповiдає, як сильно зблизилися Арнольд i
Кристиан. Вона пропонує Брэдли почати з нею роман, уклавши
сполучник проти них, переконує, що роман з нею може допомогти i
його творчiй роботi. Поцiлунок Рэйчел пiдсилює його щиросердечну
смуту, i вiн дає ïй прочитати свою рецензiю на роман
Арнольда, а ввечерi напивається iз Фрэнсисом Марло, що, трактуючи
ситуацiю по Фрейдовi, пояснює, що Брэдли й Арнольд люблять один
одного, одержимi один одним i що Брэдли вважає себе письменником
тiльки для того, щоб самоототожнитися iз предметом любовi, тобто
Арнольдом. Втiм, вiн швидко вiдступає перед запереченнями Брэдли й
зiзнається, що насправдi гомосексуалiст — вiн сам, Фрэнсис
Марло.
Рэйчел, неухильно здiйснюючи свiй план сполучника-роману, укладає
Брэдли у свою постiль, що закiнчується анекдотично: прийшов
чоловiк. Тiкаючи зi спальнi без носкiв, Брэдли зустрiчає Джулиан
i, бажаючи половчее сформулювати прохання нiкому не розповiдати про цю
зустрiч, купує ïй лiловi чобiтки, i в процесi примiряння при
поглядi на ноги Джулиан його наздоганяє запiзнiле фiзичне бажання
Зайшовши вiдвiдати Присциллу, Брэдли з розмови iз Кристиан
довiдається, що на його домагання Рэйчел поскаржилася Арнольдовi;
а сама Кристиан пропонує йому згадати ïхнiй шлюб,
проаналiзувати тодiшнi помилки й на новому витку спирали знову
з'єднатися
Вибитий з колiï спогадами, що нахлинули, про минуле й останнiми
подiями, томимый гострою потребою сiсти за письмовий стiл, прибудувавши
якось Присциллу, Брэдли забуває про запрошення на вечiрку,
улаштовану в його честь колишнiми спiвробiтниками, i забуває про
свою обiцянку поговорити iз Джулиан про Гамлета; коли вона приходить у
призначений день i годину, вона не може сховати подиву. Проте вiн
експромтом читає блискучу лекцiю, а провiвши неï, раптом
розумiє, що закохано. Це був удар, i вiн збив Брэдли з нiг.
Розумiючи, що про визнання не може бути й мовлення, воно щасливо
своєю таємною любов'ю. Я очистився вiд гнiву й ненавистi;
менi стояло жити й любити на самотi, i свiдомiсть цього робило мене
майже богом… Я знав, що чорний Ерот, настигший мене, единосущен
iншому, бiльше таємному боговi. Вiн робить враження блаженного:
обдаровує Рэйчел усiм, що можна купити в паперовому магазинi;
мириться iз Кристиан; дає Фрэнсису п'ять фунтiв i замовляє
повне зiбрання творiв Арнольда Баффина, щоб перечитати всi його романи й
знайти в них не побаченi ранiше достоïнства. Вiн майже не звернув
уваги на лист Арнольда, у якому той розповiдає про своï
вiдносини iз Кристиан i намiрi жити на двi сiм'ï, до чого й просить
пiдготувати Рэйчел. Але захват перших днiв помiняють борошна любовi;
Брэдли робить те, чого не повинен був; вiдкриває Джулиан своï
почуття. I вона вiдповiдає, що любить його теж.
Двадцятилiтня Джулиан не бачить iншого шляху розвитку подiй, крiм як
оголосити про свою любов батькам i одружитися. Реакцiя батькiв негайна:
замкнувши ïï на ключ i обiрвавши телефонне проведення, вони
приïжджають до Брэдли й вимагають залишити в спокоï ïхня
дочка; з ïхнього погляду, пристрасть похiтливого старого до
юноï дiвчини можна пояснити тiльки божевiллям
На iнший день Джулиан бiжить з-пiд замка; гарячково мiркуючи, де можна
зникнути вiд праведного гнiву Баффинов, Брэдли згадує про вiллу
Патара, залишає Присциллу, що втекла вiд Кристиан, на Фрэнсиса
Марло, i, буквально на секунду разминувшись у своïх дверей з
Арнольдом, бере напрокат машину й вiдвозить Джулиан.
Ïхню iдилiю порушує телеграма вiд Фрэнсиса. Не сказавши про
неï Джулиан, Брэдли зв'язується з ним по телефонi: Присцилла
покiнчила iз собою. Коли вiн повернувся з пошти, Джулиан зустрiчає
його в костюмi Гамлета: вона хотiла влаштувати сюрприз, нагадавши про
початок ïхньоï любовi. Так i не сказавши ïй про смерть
Присциллы, вiн нарештi вперше опановує нею — ми не належали
собi… Це доля.
Уночi в Патару приïжджає Арнольд. Вiн хоче вiдвезти дочка,
жахається тому, що вона не знає нi про смерть Присциллы, нi
справжнього вiку Брэдли, передає ïй лист вiд матерi. Джулиан
залишається iз Брэдли, але, прокинувшись ранком, вiн
виявляє, що неï немає.
Пiсля похорону Присциллы Брэдли днями лежить у постелi й чекає
Джулиан, нiкого не впускаючи до себе. Вiн робить виключення тiльки для
Рэйчел — ïй вiдомо, де Джулиан. Вiд Рэйчел вiн довiдався, що
було в листi, привезеному Арнольдом: там вона описала свiй зв'язок iз
Брэдли (це була iдея Арнольда). Прийшла ж вона, здається, тiльки
потiм, щоб сказати: Я думала, що й вам зрозумiло, що в моєму
сiмейному життi все в порядку, Брэдли розсiяно бере в руки лист Арнольда
про намiр жити на двi сiм'ï, i в цей момент у дверi дзвонить
розсильний, що принесло зiбрання творiв Арнольда Баффина. Рэйчел встигла
прочитати лист — з диким лементом, що не простить цього Брэдли
нiколи, вона тiкає
Брэдли з люттю рве принесенi книги. Лист вiд Джулиан приходить iз
Францiï. Брэдли негайно зазбирався в дорогу; фрэнсис Марло
вiдправляється за квитками Дзвонить Рэйчел i просить негайно
приïхати до неï, обiцяючи розповiсти, де Джулиан; Брэдли
ïде. Рэйчел убила Арнольда тiєю самою коцюбою, який вiн у
свiй час ïï вдарив. В убивствi обвинувачують Брэдли Пирсона
— всi проти нього: холоднокровнi показання Рэйчел, порване
зiбрання творiв, квитки за кордон…
У пiслямовi Брэдли Пирсон пише, що найбiльше його здивувала сила
почуттiв Рэйчел. Що ж стосується висунутих обвинувачень — Я
не мiг виправдатися на судi. Мене нарештi-те чекав мiй власний, досить
важкий хрест… Такими речами не кидаються.
Завершують книгу чотири пiслямови чотирьох дiючих осiб
Пiслямова Кристиан: вона затверджує, що саме вона кинула Брэдли,
тому що вiн не мiг забезпечити ïй гiдного ïï життя, а
коли вона повернулася з Америки, домагався ïï, i що вiн явно
божевiльний: уважає себе щасливим, хоча насправдi нещасний. I до
чого взагалi стiльки шуму навколо мистецтва? Але для таких, як Брэдли,
тiльки те й важливо, чим вони самi займаються
Пiслямова Фрэнсиса Марло: вiн витончено доводить, що Брэдли Пирсон був
гомосексуален i випробовував нiжнiсть до нього. Пiслямова Рэйчел: вона
пише, що книга брехлива вiд першого до останнього слова, що Брэдли був
закоханий у неï, отчого й видумав небувалу пристрасть до
ïï дочки (пiдмiна об'єкта й звичайна помста), i що вона
щиро спiвчуває божевiльному
Пiслямова Джулиан, що стала поетесою й миссис Беллинг, являє собою
витончене есе про мистецтво. Про описанi ж подiï лише три короткi
фрази: …це була любов, непiдвласна словам. Його словам, у всякому
разi. Як художник вiн зазнав невдачi.
Г. Ю. Шульга
Джерело: Всi шедеври свiтовоï лiтератури в короткому викладi.
Сюжети й характери. Закордонна лiтература XX столiття. М.: Олiмп; ТОВ
Видавництво ACT.
