Херсонес

Цим летом я побував у Севстополi. Найбiльше мене вразила екскурсiя по
Херсонесу. Я ходив по древнiх вулицях, представляючи себе еллiном. У
мiсцевому музеï я був уражений ще бiльше. Древня iсторiя ставала
такий реальноï, вiдчутноï… Перед моïм внутрiшнiм
поглядом вставали картини такий далекоï, не схожоï на нашу,
життi. Менi хотiлося бродити по музеï годинниками, усе глибше
поринаючи висторию. Уже пiзнiше, сидячи на червонiючими маками схилах
древнього Херсонеса, я думав, як все-таки здорово, що, удалося зберегти
цю часточку минулого. Адже за стiльки сторiч всi слiди iсторiï
могли б попросту зникнути, а що ми таке без цiєï iсторiï
Як часто ми переконуємося, що пам'ять людська ненадiйна, а час
летить iз неймовiрною швидкiстю. Iдуть поколiння, перемiняються режими,
другрй стає життя. Уснi оповiдання вже не в змозi зберегти для
прийдешнiх поколiнь та велика кiлькiсть iнформацiï, яких необхiдно
передати. У тишi музеïв i приватних колекцiй зберiгаються
дорогоцiннi розсипи людськоï пам'ятi. Минуле оживає там,
дозволяючи нам доторкнутися кнему.