Синiй птах М. Метерлiнка — п'єса про сенс буття

П'єса Синiй птах написана у перiод, коли М. Метерлiнк вiд
символiста до театру смертi прийшов до iншого бачення свiту
романтичного. I сенс п'єси в тому, аби показати людству
фiлософський сенс буття, красу сьогоденного життя i його велич.
Героï Метерлiнка, маленькi дiти лiсника Тiльтiль i Мiтiль,
вирушають у подорож на пошуки Синього птаха, що має дати здоров'я
i щастя. Що i змушує ïх iти на пошуки, хоча вони й не знають
точно, куди йти? Фея зумiє розбудити в них i доброту, i прагнення
пiзнати свiт. Адже ïм треба обов'язкiво, навчитися бачити те, що не
на виду. I тодi виявляється, що увесь свiт навколо, всi предмети
мають свою душу, своє ставлення до людей. Вiдтак дiти вирушають на
пошуки не самi, а в колi друзiв i недругiв. Так само, як завжди
простує життям кожна людина. Ïхня подорож лежить Краïною
Спогадiв i Палацом Ночi, садами Блаженств i Царством Майбутнього.
Дiти дiзнаються, що за померлих треба молитися, бо молитися значить
згадувати. Таïнство смертi таке ж велике, як i таïнство
народження. I над усiм цим старий Час, якого неможливо впустити когось
на Землю ранiше чи пiзнiше. I кожен несе з собою якесь дiяння добре чи
зле. Саме в цьому й полягає сенс його народження принесеннi щось
свiтовi. Де не були дiти, скрiзь вони бачили птахiв, що здавалися
синiми, але жоден не став тим Синiм птахом. I тiльки коли дiти знову
повернулися додому, найбiльш схожою виявилася горлиця, що належала
Тiльтiлю. Та й сама подорож не випадково завершується у тiй самiй
хижцi лiсника, звiдки вони вирушили. Тiльки тепер вона здається
iншою, кращою, бо iншими повернулися дiтьми.
Значить головне це готовнiсть вирушити у похiд за iстиною, бажанi змiн,
прагнення iдеалу. Саме в цьому, на думку Метерлiнка, i полягає
сенс життя зрозумiти, навiщо ти прийшов у свiт, який сенс у тому, що ти
живеш, тому,що життя вiчне.
Морiс Метерлiнк був тiєю людиною, яка створила символiстський
театр. Ось тепер можемо говорити про пошуки щастя героями Синього птаха.
Зрозумiло, що цiй феєрiï передував складний творчий i
духовний шлях, якщо на змiну йому, де всiм керує Невiдоме, тобто
невидимi й невiдомi фатальнi сили, намiри яких таємнi,невiдомi.
Зрештою, це була Смерть, до якоï прислухалися усi особи, що лише
чекали.
I ось читачевi i театру пропонується твiр , у якому нема вiдчуття
приречетi, героï якого не чекають, а дiють i змiнюють насамперед
свiй духовний свiт. Через те бiльша частина дiйових осiб є
символами духовноï дiяльностi людини, як такоï або творчого
начала. Так, Душа Свiтла вiдправляється на пошуки Синього птаха
щастя родини, яку б нiхто не назвав заможною, у супроводi Душ Вогню,
Води, Цукру i двох створiнь, якi вже давно супроводжують людину на
ïï шляху. Душi дiтей не примiтивнi i багато що пiзнали.
Чарiвний дiамант допомагає дiтям на ïхньому шляху. I той шлях
найнебезпечнiший, яким проходить людина. Це шлях самовиховання. Одна за
одною змiнюються картини. Iз злиденноï хижi дроворуба ми
потрапляємо до розкiшних покоïв феï, аби зустрiтися з
надбаннями ще первiсних людей вогнем, водою, хлiбом, цукром, першими
свiйськими тваринами. Спершу, як i слiд було чекати, на шляху
самопiзнання ми звертаємося до наших згадок… Страшна
демонстрацiя материнськоï долi бiдних для мене повнiстю
знiмає iдилiчний настрiй картини: семеро померлих дiтей один за
одним виходять на кiнець.
Заглиблення у подальше приводить маленьких людей до жахiв i темних
поривань людськоï, отже, i ïхньоï, психiки. Спiйманi тут
Синi птахи не витримують свiтла. Лiс особистостi недалеко пiшов вiд лiсу
природи, який намагався засудити людину, якiй, проте, не пiд силу
ïï перемогти. Вiдкриття Дiаманта кладовище запевняє
хлопчика й дiвчинку, що смертi нема.
Проте i свiтло можна затьмарити є блаженства рiзнi за сутнiстю, i
якщо зiрвати маски, виглядають, як чудовиська. I тiльки й радостi
Розумiти, Бачити, Не боятися, так само, як Материнська Любов, iстиннi.
Найтрагiчнiшi символи, мабуть, у блакитному палацi, де чекають на життя,
про нього все заздалегiдь, ненародженi дiти…
I тому повертаємось до хижi дроворуба, так i не знайшовши Синього
птаха. I щось подiбне було вже тiльки ще до початку його мандрiв. Вiн
передасть його дiвчинi-сусiдцi, а та не утримає Птаха щастя. Може,
тому, що щастя не можна вибрати або отримати у подарунок. За ним треба
йти. Даремно звертається до глядачiв Тiльтiль:
Ми дуже вас просимо: якщо хтось iз вас його знайде, то нехай принесе до
нас,вiн нам потрiбний для того, щоб стати щасливими у майбутньому…