Битва на Калке (по Галицько-волинському лiтописi)

У рiк 6732 (1223). Прийшло нечуване вiйсько, безбожнi моавитяне,
називанi татарами; прийшли вони на землю Половецьку. Половцi намагалися
пручатися, але навiть найдужчий з них Юрiй Кончакович не мiг ïм
протистояти й бiг, i багато хто були перебитi — до рiки Днiпра.
Татари ж повернули назад, i пiшли у своï вежi. I от, коли половцi
прибiгли в Росiйську землю, то сказали вони росiйським князям: Якщо
ви нам не допоможете, то сьогоднi ми були побитi, а ви завтра побитi
будете.
Була рада всiх князiв у мiстi Києвi, i вирiшили на радi так:
Краще нам зустрiти ïх на чужiй землi, чим на
своєï. На цiй радi були Мстислав Романович
Киïвський, Мстислав Козельский i Чернiгiвський i Мстислав
Мстиславич Галицкий — вони були найстаршими князями
Росiйськоï землi. Великого ж князя Юрiя Суздальського на тiй радi
не було. А молодшi князi були Данило Романович, Михайло Всеволодич,
Всеволод Мстиславич Киïвський i iншi князi багато. Тодi ж хрестився
великий князь половецький Басты. Волошки там не було, вiн по молодостi
залишився у Володимирi. Звiдти прийшли вони у квiтнi мiсяцi й пiдiйшли
до рiки Днiпровi, до острова Варязькому. I з'ïхалося отут з ними
все кочовище половецьке, i черниговцы приïхали, кияни й смоляне й
iнших земель жителi. I коли переходили Днiпро вбрiд, те вiд великоï
кiлькостi людей не видно було води. Галичани й волынцы прийшли кожний зi
своïм князем. А куряне, трубчане й путивльцы, кожний зi своïм
князем, прийшли на конях. Вигнанцi галицкие пройшли по Днiстру й вийшли
в море — у них була тисяча човнiв, — увiйшли в Днiпро,
пiднялися до порогiв i стали в рiки Хортицi на бродi в бистрини. З ними
був Юрiй Домамирич i Держикрай Владисла-Вич.
Дiйшла до стану звiстка, що прийшли татари подивитися на росiйськi
човни; почувши про це, Данило Романович погнався, пiдхопившись на коня,
подивитися на небачену рать; i колишнi з ним кiннотники й багато iнших
князiв поскакали дивитися на неï. Татари пiшли. Юрiй сказав: Це
стрiлки. А iншi говорили: Це простi люди, гiрше половцiв.
Юрiй Домамирич сказав: Це ратники й гарнi воïни.
Повернувшись же, Юрiй усе розповiв Мстиславовi. Молодi князi сказали:
Мстислав i iнший Мстислав, не стiйте! Пiдемо проти них! Всi
князi, Мстислав i iнший Мстислав, Чернiгiвський, перейшли через рiку
Днiпро, до них перейшли й iншi князi, i всi вони пiшли в половецький
степ. Вони перейшли Днiпро у вiвторок, i зустрiли татари росiйськi
полки. Росiйськi стрiлки перемогли ïх, i гнали далеко в степ,
б'ючи, i захопили ïхню худобу, i iз чередами пiшли, так що всi
воïни збагатилися худобою.
Звiдти вони йшли вiсiм днiв до рiки Калки. Зустрiли ïх татарськi
сторожовi загони. Коли поборолися сторожовi жнив, був убитий Iван
Дмитрович i ще двоє з ним. Татари вiд'ïхали; бiля самоï
рiки Калки зустрiлися татари з росiйськими й половецькими полками.
Мстислав Мстиславич повелiв спочатку перейти рiку Калку Данилу з полком
i iншими полицями з ними, а сам пiсля них переïхав; сам вiн
ïхав у сторожовому загонi. Коли вiн побачив татарськi полки, то
приïхав сказати: Озброюйтеся! Мстислав Романович i Iнший
Мстислав сидiли й нiчого не знали: Мстислав ïм не сказав про
происходящем через заздрiсть, тому що мiж ними була бiльша ворожнеча.
Зiйшлися полки разом. Данило виïхав уперед, i Семен Олюевич i
Василь до Гаврилович ударили в полки татарськi, i Василько був
поранений. А сам Данило, будучи поранений у груди, по молодостi й
хоробростi не вiдчув ран на тiлi своєму. Йому було вiсiмнадцять
рокiв, i вiн був сильний. Данило мiцно боровся, б'ючи татар. Побачив це
Мстислав Нiмоï й, подумавши, що Данило поранений, сам кинувся на
них, тому що був вiн чоловiк сильний; вiн був родичем Романовi вiд роду
Володимира Мономаха. Вiн дуже любив батька Данила, а той доручив йому
свою волость пiсля своєï смертi, щоб вiддати ïï
князевi Данилу.
Коли татари кинулися навтiки, Данило бив ïх зi своïм полком, i
Олег Курський мiцно бився з ними, але новi полки поборолися з нами. За
грiхи нашi переможенi були росiйськi полки.
Данило, побачивши, що розпалюється бiй i татарськi лучники
посилено стрiляють, повернув свого коня пiд напором супротивника. Поки
бiг вiн, сильно захотiв пити, а напившись, вiдчув рану на тiлi
своєму, котру не помiтив пiд час бою через мужнiсть i силу вiку
свого. Тому що був вiн вiдважний i хоробрий, вiд голови до нiг не було в
негоизъянов.
Переможенi були всi росiйськi князi. Такого ж нiколи не бувало. Татари,
перемiгши росiян людей через грiхи християн, прийшли й дiйшли до
Новгорода Святополкова. Росiяни ж, не вiдаючи про ïхню облуднiсть,
вийшли назустрiч ïм iз хрестами й були всi перебитi.
Очiкуючи покаяння християн, бог повернув татар назад на схiдну землю, i
вони завоювали землю Тангутскую й iншi краïни. Тодi ж ïх
Чингисхан був убитий тангутами. Татари ж обдурили тангутiв i згодом
погубили обманом. I iншi краïни вони погубили — раттю, а
найбiльше обманом.
Цит по: Пам'ятники лiтератури Древньоï Русi. XIII
Столiття / Пер. О. П. Лихачовiй. М.,
1981. С. 257-261. або Хрестоматiя по iсторiï Росiï
З найдавнiших часiв до наших днiв. Автори —
укладачi: А. С. Орлiв, В. А. Георгиев, Н. Г.
Георгиева, Т. А. Сивохина.- М.,1999.С.
66-67.