Гiмн
Категории
Оригинал
Вiчний революцьонер —Дух, що тiло рве до бою,
Рве за поступ, щастя й волю.
Вiн живе, вiн ще не вмер.
Нi попiвськiï тортури,
Нi тюремнi царськi мури,
Анi вiйська муштрованi.
Нi гармати лаштованi.
Нi шпiонське ремесло
В грiб його ще не звело.
Вiн не вмер, вiн ще живе!
Хоч вiд тисяч лiт родився.
Та аж вчора розповився
I о власнiй силi йде.
I простується, мiцнiє,
I спiшить туди, де днiє:
Словом сильним, мов трубою,
Мiлiони зве з собою, —
Мiлiони радо йдуть.
Бо се голос духа чуть.
Голос духа чути скрiзь:
По курних хатах мужицьких,
По верстатах ремiсницьких,
По мiсцях недолi й слiз.
I де тiльки вiн роздасться,
Щезнуть сльози, сум, нещастя.
Сила родиться й завзяття —
Не ридать, а добувати
Хоч синам, як не собi,
Кращу долю в боротьбi.
Вiчний революцьонер —
Дух, наука, думка, воля
Не уступить пiтьмi поля,
Не дасть спутатись тепер.
Розвалилась зла руïна,
Покотилася лавина,
I де в свiтi тая сила,
Щоб в бiгу ïï спинила,
Щоб згасила, мов огень,
Розвидняющийся день?
Коментар
Вiрш
Гiмн1. Франка — одна iз найсильнiших за звучанням, за могутнiстю думки та заклику поезiй громадянськоï лiрики в украïнськiй лiтературi. Завжди в суспiльствi будуть знаходитися
вiчнi революцiонери, небайдужi до народного горя, страждань та неволi Вони прямуватимуть уперед i кликатимуть за собою iнших, не боячись переслiдувань та покарання з боку офiцiйноï влади. Але поет бачить боротьбу у сферi духовнiй —
дух, наука, думка, воля Не уступить пiтьмi поля...Вiн вiрить, що розвалиться
зла руïнаi настане новий день, прихiд якого нiхто не зможе спинити. Але для цього треба
не ридать, а добувати Хоч синам, як не собi Кращу долю в боротьбi. Вiрш покладений на музику, його ритм експресивний, а художнi засоби (анафора, перелiчення, метафора) дуже виразнi.
IВАН ФРАНКО
(1856-1916)
Народився майбутнiй письменник у селi Нагуєвичi (тепер село Iвана Франка) Дрогобицького повiту на Львiвщинi в родинi коваля. Навчався у початковiй школi с. Ясениця Сiльна, потiм у монастирськiй школi отцiв-василiан у Дрогобичi й у Дрогобицькiй гiмназiï. Наука була тодi важкою, Iвана приймали скрiзь недоброзичливо й навiть вороже як сина
хлопа, але своïми успiхами вiн швидко здобув авторитет. Багато читав, навiть почав складати власну бiблiотеку й писати власнi твори. Рано пiшов iз життя батько, а потiм i мати. Це стало для юнака великою трагедiєю.
1875 року I. Франко вступив на фiлософський факультет Львiвського унiверситету, увiйшов до складу редакцiï журналу
Друг. Через рiк з'явилася його перша поетична збiрка
Баляди i розкази.
У 1878 роцi поета заарештували за нiбито соцiалiстичну агiтацiю i пропаганду, посадили разом зi злодiями i тримали дев'ять мiсяцi Пiсля цього вiд нього вiдвернулися друзi, батьки коханоï дiвчини змусили ïï з ним порвати.
I. Франко з другом М. Павликом засновує журнал
Громадський друг, а пiсля його заборони створює новi —
Дзвiн, згодом
Молот
У 1880 роцi Франка заарештовують удруге, знову ж таки за нiбито пiдбурення селян проти
законного порядкуi тримають три мiсяцi. Франко пише багато поетичних творiв та прозових —
Борислав смiється,
Захар Беркут, робить переклади; працює у журналах
Зоря,
Дiло. У 1886 роцi одружується в Києвi з Ольгою Хоружинською. У 1887 роцi виходить поетична збiрка
З вершин i низин, через два роки його арештовують утретє на два мiсяцi з тiєï ж причини — за зв'язок iз групою киïвських студентiв, що прибули до Галичини. У 1893 роцi Франко захистив у Вiденському унiверситетi дисертацiю, але
мужикане допустили до викладання у вищому навчальному закладi.
Виходять драма
Украдене щастя, збiрка
Зiв'яле листя,
Мiй Iзмарагд,
З днiв журби, роман
Перехреснi стежкита iншi. Останнi роки життя для поета були нелегкими — у боротьбi з нуждою, хворобою, у переживаннях за долю дiтей, яких розкидала вiйна, за хвору дружину.
На могилi письменника у Львовi споруджений пам'ятник iз символiчним образом Каменяра, який розбиває скелю, торуючи шлях до нового життя.
