АННА КАРЕНIНА — ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА



Подружжя Каренiних продовжувало жити разом, але вони буЛ вже зовсiм чужi
одне одному. Хоч Вронський не бував у них удоЛ, але Олексiй
Олександрович знав, що дружина зустрiчається з кохЛ цем. Цi
стосунки мучили всiх трьох, i кожен сподiвався, що неза*, ром усе якось
вирiшиться: Каренiн вiрив, що пристрасть Анни Ы неться, Анна була
впевнена, що дуже скоро все закiнчиться, вона^| знала, що саме покладе
край цьому становищу, але ïï переконанi^Н пiдкорила i
Вронського.

Узимку його на тиждень приставили до одного iноземного приi^| показувати
всi славетностi росiйського життя й Петербурга. Вронсь м му було навiть
важко систематизувати всi забави, якi пропонували рi* нi особи принцу: i
рисаки, i млинцi, i ведмеже полювання, i циганЯ Незважаючи на те, що для
Вронського таке спiлкування не було нови I цей тиждень здався йому дуже
важким. Уперше вiн наче побачив севI збоку, i те, що вiн побачив, йому
не сподобалось: це був дуже самовпе* нении, дуже здоровий, дуже охайний,
дуже поганий чоловiк. Понадивши принца по забавах, пiсля безсонноï
ночi i ведмежого полюваш Вронський повернувся додому, де на нього чекала
записка вiд АннiiН якiй вона сповiщала, що занедужала, що чоловiка
увечерi не буде вда* ма, i просила Вронського приïхати. До
призначеного побачення ще бЯ ‘ час, Вронський лiг i заснув. Всi
враження останнiх днiв дивно переп^| лись увi снi зi спогадами про Анну.
Вiн прокинувся з жахом i пригадо що найбiльше враження у снi справив
брудний, маленький селян^И що був на полюваннi, який чомусь говорив
французькою. Спогади пр цього селянина i тепер чомусь примусили
Вронського здригнутися. I Вiн подивився на годинник i побачив, що
спiзнюється на призначай Анною побачення. Пiдïхавши до дому
Анни, в самих дверях зiткну з Каретним. Ця зустрiч боляче вразила
самолюбство Вронського, вiдчув себе шахраєм. Почуття його до Анни
зазнали останнiм часом i тотних змiн, честолюбнi плани, що народилися
пiд впливом зустрiчi> Серпуховським, знову вiдступили перед коханням,
але Вронський нi? чував, що кращi сторiнки ïхнього роману вже
прочитанi, водночас нi| знав, що не зможе залишити ïï. Через
свою вагiтнiсть Анна не могЛ вже бувати у свiтi, вона страждала вiд
ставлення до неï чоловiка, вiд реЯ нощiв, коли не могла бачити
Вронського, боялася пологiв. I цього раЯЛЕВ ТОЛСТОЙ. Анна Каренiна

Анна почала докоряти за те, що вiн продовжує вести звичне йому свiт-
рi.ке життя, скаржитись на чоловiка, що вiн не розумiє
ïï стану i не вiдчуває, яких страждань вона
зазнає. Потiм Анна розповiла свiй дивний сон: наче вона увiйшла до
кiмнати, а там у кутку зiгнувся над мiшком маленький брудний селянин i
щось говорить французькою, вона спитала, до чого цей сон, i отримала
вiдповiдь, що ïй судилося померти пiд час пологiв. Вронський
спробував заспокоïти ïï, але й сам вiдчув хвилювання.

Пiсля зустрiчi з Вронським на порозi свого дому Олексiй Олександрович
Каренiн поïхав в оперу, вiдсидiв там призначений час i повернувся
додому. Вiн не мiг заснути i всю нiч проходйв у своєму кабiнетi.

11 арештi вирiшив, що змушений виконати свою погрозу розлучитися i
забрати сина. Вранцi Каренiн мовчки зi страшним обличчям увiйшов до
кiмнати дружини, мовчки пiдiйшов до ïï столу i вiдкрив його.
Анна, иражена такою поведiнкою, запитала, чого вiн хоче. Каренiн
вiдповiв, iцо йому потрiбнi листи Вронського. Анна спробувала закрити
стiл, але чоловiк грубо вiдштовхнув ïï. Потiм, гнiвно
дивлячись на дружину, сказав, що вона не дотрималась тих умов, якi вiн
висунув, i тепер вiн має право подавати на розлучення й забрати
сина. Анна просила залишити сина бодай до ïï пологiв, але
Каренiн мовчки вийшов з ïï кiмнати.

Вiзит до адвоката ще раз довiв Каренiну, що в разi розлучення на нього
чекає ганьба, що форма розлучення, на якiй вiн наполягає,
нтягне у цю справу багато свiдкiв. Службовi справи Олексiя
Олександровича теж були не в найкращому станi. Комiсiя прийняла його
пропозицiï щодо iнородцiв i зрошування Зарайськоï
губернiï, але його суперник обрав хитру тактику. Вiн пiдтримував
все, що пропонував Каренiн, i навiть додавав своïх заходiв у цьому
напрямку, чим доводив усе до абсурду. Коли ж абсурднiсть ужитих заходiв
ставала зрозумiла всiм, суперник усувався, нагадавши, що головна iдея
цих заходiв належала Каренiну. Отож позицiï його стали хиткими, а
ще додавалася й зневага свiту до зрадженого чоловiка. I Олексiй
Олександрович прийняв важливе рiшення ïхати в далекi губернiï
й самому на мiсцi розiбратися у справах. Перед далекою дорогою на три
днi вiн зупинився в Москвi. Каренiн нiкого не хотiв бачити, але
випадково його побачив Стiва Облонський i запросив на обiд. Каренiн
посилався на невiдкладнi справи, але Степан Аркадiйович наполягав.

Другого дня пiсля цiєï зустрiчi Облонський зранку заïхав
у театр до молодоï танцюристки, потiм поïхав вибирати рибу й
спаржу до званого обiду, а потiм у готель, де йому необхiдно було бачити
трьох людей: Левiна, який щойно повернувся з-за кордону, свого нового
начальника й Каренiна. Стiва любив давати обiди, де все було вишукане: i
страви, i вина, i гостi. Йому дуже подобалася програма обiду, який вiн
мав

587

ЛЕВ Т О Л С Т О Й. Анна Каренiна

давати. Страви простi й прекраснi, а гостi: Кiтi i Левiн, Сергiй
Iван</1 вич Кознишев i Олексiй Олександрович Каренiн, якi
представлялi 1 московську й петербурзьку iнтелiгенцiю, ще мав
бути ентузiаст ПеiI цов, який не дасть нiкому нудьгувати, тощо. Стiва
помiтив, що КарЯ нiн дуже сухо поставився вчора до нього, i здогадався,
що чутки паï Анну й Вронського, певно, не позбавленi пiдстав, що у
подружжя кЯ ренiних не все добре. Але ця неприємнiсть не могла
затьмарити пр* красного настрою Стiви, i вiн сподiвався, що все якось
владнається* Степан Аркадiйович зайшов до Левiна на хвилинку, а
просидiв та* цiлу годину, потiм снiдав з новим начальником i лише о
четвертiй э стрiвся з Каренiним. Олексiй Олександрович саме запечатував
ксЯ верт iз листом до адвоката у справi про розлучення, коли прийшов
0> донський. Каренiн вирiшив сповiстити про своï намiри щодо
дружин; i покласти край цим обтяжливим родинним стосункам. Але
КаренiïI не знав Стiву. Звiстка про розлучення приголомшила його,
але вiн таа щиро спiвчував Каренiну, так щиро захищав свою сестру i так
наполИ гливо вмовляв приïхати на обiд i поговорити з Доллi, що
навiть КаренД не мiг опиратися й дав слово бути. Коли Облонський
повернувся дод^| му, деякi гостi вже зiбрались i у вiтальнi була досить
прохолодна атм J сфера, бо Доллi не могла обєднати таких рiзних
людей. Степан АркаЗ I йович за кiлька хвилин усiх перезнайомив, пiдкинув
тему для розмовi I Каренiну i Кознишеву, i у вiтальнi стало як скрiзь,
де збиралося ниттi кане товариство. Пiзнiше за всiх приïхав Левiн,
вiн i боявся, й хотiв ба; ! чити Кiтi. Коли довiдався, що
вона тут, все iнше перестало його цiкi вити. Кiтi теж чекала зустрiчi з
Левiним, вона мало не розплакаласЯ побачивши його, але опанувала себе.
Дiвчина звернулася до Левiна запитанням, яке не мало нiякого подвiйного
змiсту i стосувалося ведмежого полювання, але в ïï словах
Левiн почув i прохання вибачити^И довiру до нього, i надiю, i любов, у
яку не мiг не повiрити. Обiд вийшп* чудовий, цiкавi розмови не
переривалися. Говорили i про долi народi^И i про емансипацiю, про
нерiвнiсть прав жiнок i чоловiкiв у шлюбi. ОдиЖ iз гостей розпочав
розмову про подружню невiрнiсть, Облонський, вiд чуваючи недоречнiсть
цiєï теми у присутностi Каренiна, спробував вiдй вернути
увагу вiд цього питання, але Олексiй Олександрович, здавалI^И ся, нiчого
не вiдчував. Доллi вирiшила поговорити з Каренiним, вон' не вiрила, що
Анна знехтувала подружнi обовязки, але страждань на обличчi Олексiя
Олександровича сказало ïй бiльше, нiж слова. До^Н ллi благає
його не вимагати розлучення, адже це згубить Анну, вона i

Н ЗМОЖе ВЗЯТИ НОВИЙ ШЛЮб, ДОКИ ЖИВИЙ ïï ЧОЛОВIК; ДОЛЛI
розумiє, тч Д

тодi увесь свiт, все вишукане товариство вiдвернеться вiд Анни. Вон*
нагадує Каренiну про можливiсть християнського прощення, про лю|

588

ЛЕВ ТОЛСТОЙ. Анна Каренiна

оов до тих, хто ненавидить. Каренiн говорить, що можна любити тих, хто
ненавидить, але неможливо любити того, кого ненавидиш.

Ранiше Левiн iз задоволенням висловив би своï думки з питань, що
обговорювалися, але тепер вiн чув i бачив тiльки Кiтi i все сприймав
гик, як вона. Мiж ними встановилося таке порозумiння, що майже не (iуло
потреби промовляти слова. Кiтi сидiла бiля столу для гри в карти i
креслила на ньому крейдою. Дивлячись на неï, Левiн раптом зрозумiв,
що й дня не зможе прожити без Кiтi, вiн узяв у неï крейду i написав
першi лiтери слiв питання, що хвилювало його: коли ви вiдповiли менi, що
цього не може бути, чи означало це, що не може бути нiколи, чи тiльки
тодi? Здавалося, не було нiякоï надiï, що вона прочитає
цю гкладну фразу, але Левiн дивився на Кiтi так, наче його життя
залежить вiд того, чи зрозумiє вона написане. I Кiтi зрозумiла.
Так само, лише першими лiтерами вона вiдповiла йому i просила пробачити
й за- ути все тодi сказане. Вони домовились, що завтра вiн приïде
просити ïï руки. Левiн пiдрахував, що до призначеного часу,
коли вiн знову побачить Кiтi i назавжди зєднається з нею,
залишилось чотирнадцять годин. Вiн не мiг залишатися на самотi, йому
треба було з кимось говорити, щоб забути про час. Спочатку Левiн
поïхав iз братом на засiдання якоïсь комiсiï, потiм пiшов
iз вiзитом до Свiяжського, який на зиму приïхав iз дружиною у
Москву. Усi люди цього вечора здавалися йому напрочуд добрими, вiн
навiть не помiтив, як дивно на нього поглядають дружина Свiяжського та
ïï сестра, яких утомив його вiзит.

Левiн не спав усю нiч, двiчi приходив до дому Щербацьких, о сьомiй ранку
й о десятiй, хоча знав, що не може прийти ранiше, нiж о дванадцятiй.
Кiтi теж не спала цiєï ночi, вона чекала на нього i хотiла
першою сповiстити про його i ïï щастя, а батьки були щасливi
вiд ïï щастя. Вона соромязливо гадала, що йому сказати, але
коли почу- па, що вiн прийшов, вибiгла назустрiч, не роздумуючи,
довiрливо поклала руки йому на плечi i поцiлувала. Княгиня перевела
почуття на практичнi справи: благословити, оголосити про одруження,
готувати посаг до весiлля. Спочатку Левiна боляче вразила ця
практичнiсть, iiле вiн подивився на Кiтi, яка не знаходила у словах
матерi нiчого див- иого, i зрозумiв, що нiщо не може затьмарити його
щастя, тож, напевне, так треба робити, i пiдкорився необхiдним та
щасливим весiльним турботам. диною тяжкою подiєю того часу для
Левiна було вiдкриття перед Кiтi своєï душi без прикрас.
Левiн обожнював Кiтi, мав ïï за iмiрець усiх чеснот, тому
вважав за необхiдне розказати те, що так мучило: його невiра i його
неневиннiсть. З дозволу князя вiн дав Кiтi про- iитати свiй щоденник.
Невiра Левiна мало схвилювала ïï, бо вона знала його душу, i
якщо цей стан називається невiра, то ïй байдуже. А от

589

ЛЕВ ТОЛСТОЙ. Анна Каренiна

друге його зiзнання примусило Кiтi довго плакати. Та вона прости, йому,
що примусило Левiна ще бiльше цiнувати своє щастя.

Повернувшись до свого самотнього номера в готелi, Каренiн iз прi] крiстю
пригадав слова Дарï Олександрiвни про християнське п* щення. Вiн
знав, що у його випадку це зовсiм не пiдходить, i вирiш* бiльше не
думати про дружину, а зосередитись на службових справ Йому принесли двi
телеграми. Перша викликала обурення, бо там спп вiщалося, що його
суперник отримав мiсце, на яке намiрився сам Каренiн. Обурення це не
було викликане тим, що його обiйшли, йому було прикро тому, що нiхто не
хотiв бачити нiкчемностi його супернД ка. З почуттям прикростi вiдкрив
вiн i другу телеграму, тому не вiдШ зу зрозумiв 11 змiсту. Ця телеграма
була вiд Анни. Вона просила пЯ ïхати и простити ïй перед
смертю. Спочатку Каренiн вирiшив, що цi обман, до якого вона вдалася,
аби уникнути розлучення. Але потiЯ пригадавши ïï вагiтнiсть,
подумав, що, можливо, у хвилину страждЯ ня, передчуваючи можливу смерть,
вона справдi кається у скоєном,, Олексiй Олександрович
вирiшив ïхати до Петербурга i на власнi о'I побачити, що
вiдбувається: якщо дружина здорова, то зi спокiйнЯ презирством
поïхати вiд неï, якщо справдi помирає, дотриматися пЯ
вил пристойностi. Йому соромно було визнати, що вiн бажає
ïï смеЯ тi. Удома був безлад, Каренiн вiдчув це вiдразу. Йому
повiдомили, ш Анна розродилася, але стан ïï дуже тяжкий. У
кабiнетi Анни вiн побi чив Вронського, який сидiв, затуливши обличчя
руками, i плакав. ПI бачивши чоловiка Анни, вiн пiдхопився, потiм,
вражений, сiв i зноï пiдвiвся, почав говорити, що Анна
помирає, що лiкарi не дають жо ноi нади. Не дослухавши його,
Каренiн увiйшов у спальню дружи^И Анна не тiльки не виглядала зараз
хворою, але перебувала в чудовоiЯ настроï. Вона говорила голосно й
виразно, але розмова ïï бiльше булi схожою на марення. Вона
говорила про чоловiка, який вiн чудовиЯ якии гiдний, як вiн простить
ïй. Анна не чула, як ïй говорили, що чо> ловiк
приïхав, що вiн тут, поруч iз нею. Вона сама побачила його свого
марення i вiдсахнулася, як вiд удару, але сказала, що не його баï
iться, а смертi. Анна просить простити ïй усе i подати руку ВронсыИ
му. Каренiн пережив душевне потрясiння, коли побачив стражда ня Анни.
Християнський закон, якому вiн хотiв слiдувати усе жит^| вимагав вiд
нього простити, але тепер вiн не думав про закон. У йоре серцi
народилися справжня любов до своïх ворогiв i щире прощеннiЯ Вiн
подав руку Вронському i не стримував слiз, що заливали облич^^I Анна
знову втратила свiдомiсть i забилась у гарячцi.

Три доби Анна боролася зi смертю, кiнця очiкували кожноï митi.
Опiвночi вона знепритомнiла, пульс майже не бився. На нiч ВронськиИ 590
IЛЕВ Т О Л СТ О Й. Анна Каренiна

I поïхав додому, а вранцi повернувся довiдатися, в якому Анна
станi, г Олексiй Олександрович зустрiв його у передпокоï i провiв у
кабiнет, на той випадок, якщо вона захоче його бачити. Коли ж пiшла четвер-
I тп доба, лiкарi сказали, що є надiя. У цей день Олексiй
Олександрович .пйшов у кабiнет дружини, де сидiв Вронський, i попросив
вислухати I iiого. Вiн розказав про почуття, якi володiли його душею до
повернен- мя у Петербург, про розлучення, яке вiн майже розпочав, про
те, що I ппжав Аннi смертi. Але тепер вiн молить Бога, щоб той не забрав
його щире прощення, тепер вiн бачить свiй обовязок у тому, щоб бути по-
| руч з Анною. Каренiн сказав Вронському, що не буде докоряти йому, i
навiть якщо весь свiт буде смiятися iз зрадженого чоловiка, вiн не по- I
кине Анни. Вронський не розумiв почуття Олексiя Олександровича, I нле
вiдчув, що це було щось недосяжне у його теперiшньому свiтоглядi.

Вийшовши вiд Каренiних, Вронський не мiг зрозумiти, куди йому подiтися.
Вiн вiдчував, що нiколи не кохав Анну так, як тепер, i що I итратив
ïï назавжди. Вiн не спав три ночi i, повернувшись додому, I
спробував заснути. Але сон не приходив, знову й знову Олексiй Врон-
сi,кий пригадував усе, що говорив Каренiн, i сором душив його. Вронський
розчинив вiкно, бо не було чим дихати, i раптом усвiдомив, що н його
станi тiльки два виходи: збожеволiти або застрелитися вiд сорому. Вiн
зачинив дверi, узяв револьвер, постояв кiлька хвилин, зно- иу пригадуючи
своє приниження, i вистрелив. Вiн упав i зрозумiв, що не поцiлив у
серце, потягнувся по револьвер, але не дiстав його i I знепритомнiв.
Його слуга так перелякався, що залишив Вронського стiкати кровю та побiг
по допомогу, i тiльки за годину прийшли лi- I карi i дружина брата Варя,
яка залишилась доглядати його.

Вже за два мiсяцi пiсля повернення Олексiя Олександровича з Мо- I скви
вiн вiдчував, що на нього чекають новi потрясiння, якi не да- I дуть
перебувати у станi духовноï радостi, любовi й спiвчуття. Його I
теперiшнє становище здавалося йому зовсiм природним, але вiн
вiдчував грубу силу, яка керувала життям i не хотiла миритися iз
спокоєм його душi. Вiн вiдчував, що стосунки з Анною в першу чергу
I завдадуть йому нового болю. Вона ще хворiла, але смерть ïй не за-
I грожувала, тепер вона боялася чоловiка: велич його душi пiдкреслю- [
пала глибину ïï падiння. Олексiй Олександрович несподiвано з
особливою нiжнiстю поставився до маленькоï дочки дружини, яку теж
назвали Анна. Спочатку, коли Анна була надто хвора, вiн опiкував- I ся
дiвчинкою, бо бiльше нiкому було, i якби не вiн, дiвчинка, напев- I не,
померла б. Але потiм вiн щиро полюбив ïï. Наприкiнцi лютого
дi- I нчинка захворiла. Олексiй Олександрович звелiв викликати лiкаря i
I повернувся зi свого мiнiстерства додому. Насамперед вiн пройшов до

591

ЛЕВ Т О Л С Т О Й. Анна Каренiна

кiмнат дiтей, бо чув, що дiвчинка не може заспокоïтись, хоча
лiкаï i i сказав, що нiчого страшного немає. З гувернанткою й
мамкою Н ренiн обговорює причини хвороби дiвчинки,
пiклується, чи вистачв для дiвчинки молока у годувальницi. Коли
нарештi дiвчинка засиу ла, вiн залишився бiля ïï лiжечка i,
милуючись нею, посмiхався. J У цей час в Анни перебуває княгиня
Бетсi, яка приïхала влаши I вати побачення Анни i Вронського перед
його вiдïздом пiсля оду v жання до Ташкента. Каренiн почув розмову
про це, коли пiдходим! до кiмнати дружини, i ïï вiдповiдь, що
це побачення неможливе.^^ саме говорить Анна i в присутностi чоловiка.
Каренiн вдячний ïй довiру, але вiдчуває, що Анна робить це
через силу. Каренiн виi4 шов провести Бетсi, яка знову просила його
дозволити Вронськоi^Н приïхати до Анни. Вiн за роками
вiдпрацьованою звичкою говорит)! чемно, з гiднiстю, вiдповiдає
Бетсi, що Анна сама вирiшить, когоïШ приймати, але вiдчуває,
що та сила, втiленням якоï була зараз ВаИ сi, не визнає його
права на гiднiсть, не розумiє його. Вiн повернун ся до Анни i
побачив, що вона плакала, хоча i намагалася опануй ти себе. Вона у
дратiвливому настроï, бо ïï почуття до Вронського iВ
вмерли, ïï вразило те, що вiн стрiлявся через неï. Але
Анна знову зм! шена вiдмовитись вiд особистого щастя. Олексiй
Олександрович ворить про хворобу дiвчинки, про брак молока у
годувальницi, ала це все ще бiльше пригнiчує Анну. ïй
здається, що чоловiк докоряє ïй, вона вiдчуває,
що не може подолати почуття фiзичноï вiдрази, яку вiн у нiй
викликає. Анна розридалася. Каренiн вiдчув, що необхi^В но щось
змiнити у стосунках iз дружиною, що вона i свiт чекають Iд НЬОГО рiшучих
дiй, але не МIГ зрозумiти ЯКИХ. Вiд ЦЬОГО почуття СПО» кою в його
душi руйнувалося, вiн вiдчував, як народжується злiсть Вiн ладен
був навiть погодитися на вiдновлення стосункiв своєï др)Н
жини з Вронським, аби не ламати долi дiтей, не вiддати Анну на ган Л бу
дружини без шлюбу, не втрачати того, що так любив. Але Олексiй
Олександрович почувався безсилим i знав: його примусять зробитi те, що
вони всi вважають за необхiдне. Бетсi, виходячи вiд Каренi* них,
зiткнулась з Облонським, який приïхав дякувати за новий чи|| i
владнати сiмейнi справи Анни. Бетсi говорить, що Каренiн тисяа на Анну,
не розумiючи, що вона не може гратися своïми почуттями,! що краще б
вони розлучилися. Цю думку свiту засвоює ОблонськшIïI Вiн
приходить до сестри i бачить ïï пригнiчений стан. Анна
говорите що є люди, якi люблять за недолiки, вона ж ненавидить
чоловiка 8|Я його чесноти. Стiва починає розмову про розлучення як
єдиний шл$ X розiрвати складнi стосунки мiж подружжям. Анна не
вiрить у таку можливiсть, вiдтак Облонський береться поговорити з
ïï чоловiком. Д

592ПЕВ ТОЛСТОЙ. Анна КаренiнаСтепан Аркадiйович рiдко нiяковiв, але,
увiйшовши до кабiнету Олексiя Олександровича, вiн вiдчув, що йому
соромно перед цим чоловiком. Вiн тiльки розпочав розмову, коли Каренiн
пiдiйшов до столу i взяв недописаного листа, у якому вiн докладно
написав усе те, що збирався сказати Облонський. У листi не було жодного
докору, лише прохання сповiстити, якi кроки вiн має зробити, щоб
Анна була щаслива й спокiйна. Облонський радить не показувати листа
Аннi,

Гю тодi вона не зможе нiчого сказати, ще раз вiдчувши велич його душi,
вона тiльки осягне глибину свого падiння. Облонський упевнений, що сам
Каренiн повинен вирiшити, подавати на розлучення чи т. Олексiй
Олександрович опирався цьому у своïй душi скiльки мiг, дбаючи про
дiтей, про саму Анну, але не витримав i погодився.

Рана Вронського була небезпечна, кiлька днiв вiн перебував мiж киттям i
смертю. Але перше, про що вiн сказав, коли прийшов до тями, що пострiл
був випадковим i вiн не мав намiру вбити себе. Сам же Вронський
вiдчував, що цей учинок нiби змиває з нього ганьбу ïï
приниження. Через деякий час вiн увiйшов у колiю звичного для нього
життя. Серпуховський придумав призначення у Ташкент, i Мронський
погодився. Перед вiдïздом вiн хотiв бачити Анну, але Иетсi не
змогла виконати це дипломатичне доручення. Другого дня нона ж надiслала
повiдомлення, отримане через С)бленського, що Каренiн погодився на
розлучення, тому Вронський може бачити Анну. Пiдкинувши всi свiтськi
забобони, вiн тiєï ж митi кинувся до Анни. Нона палко
вiдповiла на його почуття. Анна сказала, що не прийме iiеликодушного
розлучення, яке дає ïй чоловiк. Вронського вразило, що саме
тепер вона могла думати про розлучення, про сина. Несподi- нано Анна
заплакала, шкодуючи, що не померла. ^

Через мiсяць Каренiн залишився сам iз сином. Вронський вiдмо- нився вiд
призначення у Ташкент i вийшов у вiдставку. Анна вiдмовилась вiд
ганебного для ïï чоловiка розлучення i виïхала з Врон-
ським за кордон.

Подякувати Помилка?

Дочати пiзнiше / подiлитися