Життя

Категории

1.   1 Вiталiй Коротич

1961р.

Оригинал

Ми розумiєм поступово
Дитячi вади й помилки.
В дитинствi вимовлене слово
Ясним стає через роки.
Усе, що ми недовiдкрили,
Що нам здалось колись простим, –
Складне...
Школяркам говорили
Ми вiрш про бiлих яблунь дим.
Батькiвськi залишали хати
Ми, певнi в мудростi своïй,
У тiм, що вмiємо кохати,
Учитись, йти на працю й бiй.
Недбало хряскали дверима,
У всьому певнi хлопчаки,
Пустi нанизували рими
На кволих вiршиках гачки.
Нас вiтром часу обдувало
I пилом в очi нам мело.
Нам часом боляче ставало,
Нам часом соромно було.
А ми жили, кохали, вмiли,
Вмирали в смертному бою
I поступово розумiли
Всю недосвiдченiсть свою.
Ми розумiли, скiльки мiстить
В собi наснаги рiдний дiм.
У двадцять п'ять – спецiялiсти
I космонавти – в двадцять сiм.
I, може, правда саме в тому,
I, може, мудрiсть в тiм жива,
Щоб, забуваючи про втому,
Старi пригадувать слова.
Батькiвський дiм...
Кохання...
Дiти...
Слова, що в серцi збереглись...
Це справжнє щастя – розумiти
Усе, промовлене колись.
Вiтчизна, ч.10,