СКIФСЬКА БАБА
Категории
Оригинал
Ти, скiфська баба, кам'яна незграба,стоïш в степах... Курай i бугила...
Яка ж ти баба, ну яка ж ти баба?!
За сто вiкiв дитя не привела!
Були б у нього кремiнь-ноженята,
ото вже б гупотiло по ланах!
Чого смiєшся? Космос нежонатий,
а ти стоïш одна у полинах.
Невже ж таки нiхто не женихався?
А висить же в музеях твiй портрет.
Тобi козацький череп усмiхався,
Та це — минуле. Ти дивись вперед.
Ти звикла — конi, гакiвницi, стрiли,
Зрадецькi хани з профiлем шулiк...
Ти це забудь. Усе це застарiле.
Поглянь навколо. Це — двадцятий вiк.
А ти стоïш. Звiтрiли коси й руки.
Скришились плечi,— може, скажеш, нi?
Були б у тебе кам'янi онуки.
Ти розумiєш, бабо? Кам'янi!
Ото — лiтак, а не якась дараба.
Це все — прогрес. А ти стара як свiт...
...Смiється баба, клята скiфська баба,
смiється, ухопившись за живiт.
