О ЗЕМЛЕ ВТРАЧЕНА, ЯВИСЯ

Категории

1.   1 Василь Стус

Оригинал

О земле втрачена, явися
бодай у зболеному снi
i лазурове простелися,
пролийся мертвому менi!
I поверни у днi забутi,
росою згадок окропи,
вiддай усеблагiй покутi
i тихо вимов: лихо, спи!..
Сонця клопочуться в озерах,
спадають гуси до води,
в далеких пожиттєвих ерах
моï розтанули слiди.
Де синi ниви, в сум пойнятi,
де чорне вороння лiсiв?
Свiтання тiнi пелехатi
над райдугою голосiв,
ранковi нашепти молiльниць,
де плескiт крил, i хлюпiт хвиль,
i солодавий запах винниць,
як грiх, як спогад i як бiль?
Де дня розгойданi тарiлi?
Мосянжний перегуд джмелiв,
твоï пшеничнi руки бiлi
над безберегiстю полiв,
де коси чорнi на свiтаннi
i жаром спеченi уста,
троянди пуп'янки духмянi
i ти — i грiшна, i свята,
де та западиста долина,
той приярок i те кубло,
де трiпалася лебединя,
туге ламаючи крило?
Де голубiв вiльготнi лети
i бризки райдуги в крилi?
Минуле, озовися, де ти?
Забутi радощi, жалi.
О земле втрачена, явися
бодай у зболеному снi,
i лазурово простелися,
i душу порятуй менi.