ОСТАННIЙ ЛИСТ ДОВЖЕНКА
Категории
1964р.
Оригинал
Прозаïки, поети, патрiоти!Давно опазурились солов'ï,
одзьобились на нашiй Украïнi.
А як не чути ïх? Немає сил.
Столичний гамiр заважкий менi.
I хочу вже на затишок, i, може,
на спокiй хочеться на придеснянський,
i хочеться на мiй селянський край.
Пустiть мене до себе. Поможiть
менi востаннє розтроюдить рану,
побачити Днiпро, води востаннє
у пригiрш, iз криницi зачерпнуть.
Нехай грызуть днiпровi гострi кручi
моє зболiле серце. Хай гудуть
чернiгiвськi просмоленi лiси.
Пустiть мене в просмолене дитинство.
Бо кожну нiч порипують бори,
i ладаном менi живиця пахне,
i дерева, як тiнi предковiчнi,
мене до себе кличуть i зовуть.
Пустiть мене у молодiсть мою.
Пустiть поглянути. Пустiть хоч краєм,
хоч крихiткою ока ухопить
прогiрклу землю. Звiхолили сни
мiй день, i нiч мою, й життя прожите.
Пустiть мене до мене. Поможiть
ввiбрать в голоднi очi край полинний
i заховать на смерть. Пустiть мене —
прозаïки, поети, патрiоти.
VI.
