ЗА ЛIТОПИСОМ САМОВИДЦЯ

Категории

1.   1 Василь Стус

Оригинал

Украдене сонце зизить схарапудженим оком,
мов кiнь навiжений, що чує пiд серцем ножа.
За хмарою хмари. За димом пожарищ — високо
зорiє на пустку усмерть сполотнiле божа.
Стенаються в герцi скаженi сини Украïни,
той з ордами ходить, а той накликає Москву.
Заллялися кров'ю всi очi пророчi. З руïни
вже мати не встане — розкинула руки в рову.
Найшли, налетiли, зом'яли, спалили,
побрали з собою весь тонкоголосий ясир.
Бодай ви пропали, синочки, бодай ви пропали,
бо так не карав нас i лях-бусурмен-бузувiр.
I Тясмину тiсно од трупу козацького й кровi,
i Буг почорнiлий загачено тiлом людським,
бодай ви пропали, синочки, були б ви здоровi,
у пеклi запеклiм, у райському раï страшнiм.
Паси з вас нарiжуть, натягнуть на гузна вам палi
i кровi наточать — упийтесь кривавим вином.
А де ж Украïна? Все далi, все далi, все далi.
Наш дуб предковiчний убрався сухим порохном.
Украдене сонце зизить схарапудженим оком,
мов кiнь навiжений, що чує пiд серцем метал.
Курiє руïна, кривавим збiгає потоком,
а сонце татарське стожальне разить наповал.