Не маю зла до жодного народу

Категории

1.   1 Микола Вiнграновський

Оригинал

Не маю зла до жодного народу.
До жодного народу в свiтi зла не маю.
Чому ж тодi все важчає менi
На свiтi жити в множинi духовнiй?
Тодi вiд чого ж якось так менi стає,
Неначе я у чомусь завинився
Перед своïм народом немаленьким,
Я завинив, бо не донiс чогось,
Чогось такого необхiдного, одного,
Що мiг нести один лиш тiльки я...
Чи, може, це шмат хлiба, того хлiба,
Що ïсть душа iз першим молоком,
А потiм дивиться на свiт очима правди
I, незатуркана, з незламаним хребтом,
Живе i множить правду i добро
У себе в бiлiй хатi i планетi?..
Чи, може, сам невипростаний я,
Не маю мужностi i того духу в словi,
Що пропiкає свiт i все на свiтi
I стверджує i волю, i любов?!
Чи, може, я не маю нi народу,
Нi мови, нi свободи, нi життя,
I, як собака за чужинським возом,
Плетусь собi, вдоволений шматком,
Що кинуть з того возу, га?.. Не знаю...
Та певно знаю, звiдкiль взялось
В менi це почуття: Воно вiд космосу!
Воно вiд космосу, бо стало
Усе виднiше в серцi й головi,
Все збiльшилось, згострiшало вiд митi,
Як випростали небо кораблi —
Народи глянули на небо i пiд ноги.
Про що в ту мить подумали вони?
Мабуть, про те, що ïх гнiтить вiками,
Применшує, i робить злими, темними...
Не знаю... А зрiлiсть кладе руку на плече...