Образ Вiтчизни у романi Лiни Костенко "Маруся Чурай"
На перший погляд, у романi Лiни Костенко "Маруся Чурай" описується життя дiвчини-пiснярки. Але, вчитуючись у нього, ми бачимо, як органiчно ïï доля переплiтається з долею Вiтчизни. Марусиними очима дивимося ми на тогочасну Украïну i сприймаємо ïï через слова дiвчини:Буває, часом слiпну вiд краси.
Спинюсь, не тямлю, що вона за диво,
Оцi степи, це небо, цi лiси,
Усе так гарно, чисто, незрадливо,
Усе як є - дорога, явори,
Усе моє, все зветься - Украïна.
Така краса, висока i нетлiнна,
Що хоч спинись i з Богом говори.
А на тлi цiєï краси розвивається чимало подiй з життя украïнського народу перiоду визвольноï вiйни пiд проводом Богдана Хмельницького. Багато уваги Лiна Костенко придiлила зображенню знiвеченоï польським панством Украïни, зокрема славного мiста Лубни, де лютував Ярема Вишневецький.
Довгий шлях пройшла Маруся Чурай, iдучи до Києва на прощу. Вона милувалася красою рiдноï землi, до якоï нiколи не була байдужа. Але згодом пейзаж поступово став змiнюватися. Дивовижна краса поступилася мiсцем зруйнованим хатам, порожнiм оселям. Аж ось перед Марусиними очима "стоïть сторозтерзаний Киïв". Славетна столиця зазнала тяжких ран вiд рук завойовникiв. На руïни перетворилася його краса. Кожний клаптик священноï землi був политий кров'ю та сльозами.
Дивлячись на цi "удовинi села", спустошенi мiста, випалену землю, Маруся, яка досi гадала, що нiкому немає гiрше в свiтi, як ïй, розумiє: особиста бiда - то маленька крапелька в морi всенародного горя. Величезний вплив на Марусю мали розповiдi ïï супутника-дяка про народних гнобителiв. I тодi Маруся каже:
I з тих дякових балачок Усе частiше згадую єдину, - Ту найсумнiшу втiху, далебi: Комусь на свiтi гiрше, як тобi.
Виходила з Полтави мертва Маруся, яка вже перестала спiвати. А в Киïв ввiйшла, нiби оживши. Цi сили дала ïй Вiтчизна, хоч i розтерзана, та вiчна прекрасна i дорога.
Знов i знов пiднiмаються на боротьбу полки. I веде ïх уперед Марусина пiсня. I доки жива ця пiсня, доки є в Украïнi патрiоти, люблячi сини й дочки, доти жива i сама краïна.
