Драма "нерiвнi душ" Марусi Чурай i Гриця Бобренка (за романом Лiни Костенко "Маруся Чурай")

"Маруся Чурай" - не тiльки епопея, а й трагедiя страждання самотньоï талановитоï людини з народу. Про це свiдчить усе життя героïнi, ïï спроба покiнчити життя самогубством:
Я ж хотiла не себе втопити, Я ж хотiла утопити бiль.
Лiна Костенко з особливою любов'ю змальовує образ Марусi. Це красива дiвчина, добра, щира, надiлена талантом. ïï щиро кохав Iван Iскра, але серце Марусi належало Грицевi Бобренку. Вiн був вродливим парубком i справним козаком, але слабовiльним i безхарактерним. Гриць перебував пiд впливом своєï матерi, котра не хотiла нiчого знати про одруження сина з Марусею.
Iдеалом кохання для Марусi є подружнє життя ïï батькiв, яких доля звела "наче в нагороду за те, що мали незглибимi душi". Чурай, на вiдмiну вiд Гриця, не сушив собi голови земельними надiлами та великими грiшми, а "побачив свою долю, - ось ти, ось я, тепер нас буде двоє". Такою ж безоглядною i сильною була й Марусина любов до Гриця. Трагедiя дiвчини в тому, що ïï велике почуття поглинула трясовина мiщанина:
Моя любов чолом сягала неба, а Гриць ходив ногами по землi.
Маруся не звинувачує Гриця за зраду, а карає себе через те, що не побачила ранiше, що вони нерiвня з Грицем по духу, а "нерiвня душ - це гiрш, нiж майна!"
Маруся, справжнiй митець, надiлена даром глибше i гострiше за iнших вiдчувати свiт, перейматися стражданнями i радощами людей. Вона щира, довiрлива й беззахисна. Недаремно ж i про зраду Гриця вона дiзнається останньою. Дiвчина зi своïм етичним максималiзмом стоïть над житейськi труднощi, вона вища за дрiбнi амбiцiï, заздрощi, прагматичний розрахунок. На вiдмiну вiд Гриця, ïï не лякають матерiальнi нестатки. При всiй своïй безпосередностi Маруся мудра i добре бачить людськi вади. Вона намагається зрозумiти i навiть виправдати негiднi вчинки людей, не бере на себе права засуджувати ïх. Зате себе судить якнайсуворiше. Не може подарувати собi, що так пiзно розгледiла Гриця. Вродливий юнак, що "щирими очима дивився приязно на свiт", лицар, що хоробро бився проти ворогiв за свободу i незалежнiсть краïни виявився дрiбним пристосуванцем, лицемiром i зрадником.
Марусине кохання виросло з повноти душi, а коли урвалось, спалило ïй душу. I дiвчина навiть робить спробу накласти на себе руки.
Мистецтво, як i кохання, виростає тiльки на Aрунтi абсолютноï щиростi i повноти почуттiв, розтоптане ж зрадою кохання уже не вiдродиться. Вона прагне зрозумiти Гриця i його матiр, однак не може анi виправдати, анi прийняти такоï моралi, де люди йдуть на компромiси iз совiстю.
Коли iз каяттям Гриць повертається до Марусi, вона вiдповiдає:
Iди до неï. Будеш мiж панами. А я за тебе, Грицю, не пiду. Це ж цiлий вiк стоятиме мiж нами. А з чого ж, Грицю, пiсню я складу?