Учитель

Категории

1.   1 Володимир Сосюра

1956р.

Оригинал

Учитель мiй! Як ми тебе любили,
як слухали тебе в полонi юних мрiй!
У пам'ятi моïй тримає рокiв сила
твiй тихий карий зiр i кашель твiй сухий.
Ти нас повiв закохано i смiло
в незнаний свiт, чудесних повний чар.
В твоïх словах, що ми в серцях лишили,
пiзнали ми любовi й дружби жар.
Закони вод, вiтрiв, i хмар, i свiтла
одкрились нам у тi далекi днi.
З тобою наша молодiсть розквiтла
i наших дум пориви огнянi.
Як гарно нам в фантазiï просторах
було блукать, все чарувало нас.
Звучав наш смiх в широких коридорах
пiд час перерв у той далекий час.
Твiй добрий зiр в моïй уявi лине...
Чи снiг летiв, чи квiтнув теплий май,
ти вчив любити подвиги людини,
красу труда й безсмертний рiдний край.
Ось ти iдеш повiльною ходою
i слухаєш, як день шумить життям,
а ми, малi, вiтаємось з тобою,
i тепло так всмiхаєшся ти нам.
Урок останнiй. Сонце над землею
сiяло нам. Ми радiснi були.
I у життя тепло душi твоєï
ми крiзь вiтри й негоди понесли.
Василь Мефодич, по тобi в скорботi
з нас не один заплакав i зiтхнув,
коли в далекiй рiднiй Третiй Ротi
на цвинтарi навiки ти заснув.
I хай з тих днiв згубили лiк ми рокам,
завжди, завжди, як сонячний салют,
для нас сiяє подвигом високим
твiй благородний, безкорисний труд.