АРУЗ, або АРУД

АРУЗ, або АРУД (араб.) система метр, вiршування, яка охоплює арабо-
, пер со- та тюркомов. писемну поезiю клас. доби. А. грунтується
на чергуваннi коротких та довгих складiв (Квантитативне вiршування),
роль яких, напр., в тюркомов. поезiï виконували вiдповiдно
вiдкритий склад на коротку голосну та вiдкритий склад на довгу голосну
(або закритий склад на коротку голосну). Комбiнацiя коротких i довгих
складiв утворювала стопу основну одиницю вимiру вiрш, рядка. Налiчують 8
основних стоп, якi спроможнi дати вел. кiлькiсть вiрш, розмiрiв,
найвживанiшими з яких є: в Iран, метрицi гарiб, карiб. мушакiль; в
араб. камiль, вафiр, тавiль. мадiд. басiт; у тюрк. хаджаз, рамал,
раджаз, мугакарiб, а також сарi, мударi, муджтасс, мунсарiх та iн.. шо
є заг-поширеними. Теор. усвiдомлення А. започатковано Халiлом Iбн
Ахмедом з м. Басри (VIII ст.), який систематизував 15 розмiрiв А.
Пiзнiше опис А. дано в працях багатьох вiршознавцiв та поетiв: Ватвати
(Рашiдаддiн Мохаммед, «Сад таïн про тон кошi поезiï, XII
ст.), Абдуррахмана Джамi (XV ст.), Алiшера Навоï (XV ст.),
Захiреддiна Бабура (XV- XVI ст.) та iн., якi дослiджували вiрш, розмiри
А. у спiввiднесеннi з iн. складниками поет, мови (звук, повторами,
синтаксичними фiгурами, строфiчними формами тощо). Первiсно А. виник у
доiсламськiй араб, римованiй прозi (садж), його зразки зустрiчаються в
Орхоно-нисейських давньолiт. памятках (VIII- X ст.). в тв. Махмуда
Кашґарського Словник тюркських говiрок» (XI ст.). В тюркомов.
л-рах уперше вживається в поемi Юсуфа хас Хаджiба
(Баласагунського) (XI ст.), хоча в давн-тюрк. уснiй поезiï (Л-Х
ст.) були вiдомi вже 16 розмiрiв А. (загалом у фольклорi майже 50). У
Сер-вiччi А. витiснив з писемноï л-ри архаïчний бармак (тюрк.
палець») силабiчне вiршування, вiдроджене вже в XX ст. (Габдула
Тукай, ґафур Гулям, Берди Кербабаєв та iн.) i домiнуюче в суч.
поезiï. До поч. XX ст., А. був єдиною системою вiршування,
завдяки ïй були створенi поет, шедеври Навоï, Мукiмi,
Фiрдоусi, Фуркати. Махтумкулi, Хамзи та iн. Борис Iванюк