Артурiана
АРТУРIАНА легенди, перекази про короля Артура та ïх худож.переробки. Своïм корiнням А. сягає кельт, мiфологiï,
фольклору i водночас вiдображає специфiчне англ. поняття
‘The Matter of Britain, шо означає Справа Британiï або
Суть Британiï. В центрi А. стоïть легендарний кельт, король
Артур та лицарi його Круглого Стола. Кельт, культура та iсторiя залишили
дуже мало слiдiв в писемних пам'ятках через заборону друïдiв
записувати знання, тому важко вiдмежувати iст. факти вiд фольклор.-
легендарного матерiалу. Вважається, шо реально-iст. Артур
(воєначальник, римлянин або кельт, шо одержав рим. виховання),
вiдiгравав значну ролю в боротьбi бриттiв проти саксiв, якi в V-VI ст.
завоювали Англiю. Перше писемне свiдчення про Артура зустрiчається
в ‘Iсторiï Британiï валлiйського ченця Неннiя (бл. 796).
Артур зображений як воєначальник, шо стоïть више вiд королiв.
З його iменем пов язують вирiшальну битву бiля гори Бадон. Iмовiрна
поява в Уельсi такоï особистостi, як Артур. стала своєрiдним
каталiзатором для формування iдеалiзованого образу нац. героя, навколо
якого починають гуртуватися героï його майбутнього двору. Поступово
легег- вийшла за межi кельт, земель, чому сприя,. завоювання Англiï
франц.-нормандським герцогом Вiльгельмом. який 1066 став королем. У
зв'язку з цим змiцнилася англо-франц. двомовнiсть. посилились культ,
зв'язки з континентальною вропою, почалася полiтизацiя А. залежно вiл
приналежностi автора до того чи iн. табору. З АРТУРIАНА Вперше цiлiсний
сюжет про Артура зявляється в «Iсторiï королiв
Британiï бл. 1130-1139. Гальфрiда Монмутського. Артур зображений
там як король, шо обєднує кельт.-британську державу. Вiн
перемагає саксiв, має намiр завоювати Рим. iмперiю.
Скориставшись вiдсутнiстю короля, його небiж Мордред захоплює
владу в державi i королеву Геневiр. Король повертається, пiд час
двобою Мордред гине, а смертельно враженого Артура феï перевозять
на острiв Авалон. Подальшого розвитку i збагачення мотивом Круглого
Стола артурiвський сюжет набуває у Васа. який створив на основi
Iсторiï» Гальфрiда франкомов. вiрш, хронiку «Роман про
Брута» (до 1155). Хронiка Васа в основному зберiгає сюжетний
матерiал Гальфрiда, однак у викладi подiй вiдчувається куртуазно-
лииарська стилiзацiя. Хронiка слугувала пiднесенню мол. династiï
Плантагенетiв. Iсторiя появи Круглого
. Стола, шо лише окреслена у Васа, дiстала розробку в «Брутi (бл
1190), який переклав хронiку англ. мовою. Поряд з Артуром Круглий
Стiл став стрижневим образом, шо поєднує розрiзненi
сюжети. Своєрiдне продовження А. дiстала у франц. лицарських
романах Кретьєна де Труа i Роберта ле Борона: з Артуром
пов'язуються сюжети про лицарiв (Парсеваля, Ланселота), якi рушають
на звершення героïчних подвигiв з резиденцiï короля в
Камелотi. В дусi Кретьєна i Роберта створюються численнi
продовження, доповнення, переробки сюжетiв, якi в сукупностi
складають одну з основних лiт. течiй у франц. л-рi XIII ст., а
«Персеваль (1191-1225) це перший проз роман франц. л-ри. Значну
цiкавiсть становить легенда про майбутнє повернення Артура
пiсля його одужання на островi Авалон, шо бере початок у кельт,
мiфологiï. Водночас вона є своєрiдною реакцiєю
бритiв. якi протестували проти нашестя англо саксiв, а пiзнiше й
нормандського завоювання. Ставлення до цiєï легенди у cep-
вiч. авторiв було неоднозначним i вiдображало ïх полiт, погляди,
Гальфрiд, шо шукав покровительства вишоï нормандського
вельможества, навмисне замовчує майбутнє повернення
короля Артура. В той же час чернець Лайамон в «Бругi прямо
говорить устами Артура i через пророцтва чарiвника Мерлiна про
майбутнє повернення короля. Француза Кретьєна де Труа не
цiкавить майбутня доля короля Артура та його держави: вiн
розробляє сюжетнi вiдгалуження А. повязанi з Ланселотом.
Iвейном та iн. Одночасно з'являється роман Етьєна де
Руєна «Draco Normannicus (1170), в якому автор вiдверто
знущається з iдеï майбутнього повернення Артура. Lie
дозволяє стверджувати, шо вже за Сер-вiччя навколо А. точилася
полiт, боротьба, котра вiдкривала шлях для подальшоï
трансформацiï сюжетно-образного матерiалу Чимало популярних
артурiвських сюжетiв в кiм. л-рi, напр., у Гартмана фон Ауе,
Вольфрама фон Ешенбаха, Готфрiда Страсбурзького, хоча сюжет про
Ланселота не знайшов у Нiмеччинi яскравого поет, втiлення. Iтал. л-ра
приходить до А. через франц. посередництво, переосмисливши
ïï через перекази про Карла Вед. Виникає
своєрiдний сюжет, в якому Круглому Столу короля Артура
протиставлений бiльш раннiй Круглий Стiл його батька Утера
Пендрагона, де показано передусiм дiяння батька Трiстана Мелiадуса.
Перший iтал. артурiвський роман Мелiадус (бiля 1275) Рустичано даПiза, в якому вже наявне роздiлення на «Старий стiл» i
Новий стiл. Iтал. А. трактувала коло артурiвських сюжетiв як
своєрiдний спадок карлiвських сюжетiв: мечi Карла та його
паладинiв переходять до Артура i його лицарiв. Зближення двох
величних епiч. циклiв ше бiльше посилилося в добу Вiдродження в
поезiï Боярдо та Арiосто. В Iспанiï А. представлена у
виглядi перекладiв фран. джерел. Самостiйного розвитку вона не
дiстала. Серед сер-вiч. тв. А. варто видiлити «Вульгату (1215-
1230) прозовий роман, який називають бiблiєю лiт.
артурiани». Це зведення сюжетiв, шо повязанi з iменем короля
Артура i «Справою Британiï. Тут поєднано сюжетно-
темат. вiдгалуження А.: 1. рання iсторiя Грааля про те, як вiн був
привезений до Британiï; 2. Iсторiя Мерлiна i початок
кар'єри Артура: 3. Пригоди Ланселота й iн. лицарiв Круглого
стола; 4. Пошуки Святого Грааля i як Галахад знайшов його; 5. Смерть
короля Артура. Одним з найоригiнальнiших тв. є присвячена
Ланселотовi третя частина. Роман оповiдає по народження героя,
його виховання феєю Вiвiаною, посвячення в лицарi при дворi
короля Артура, любов до королеви ґинiєври. лицар, мандри i
марнi пошуки Грааля. Образ Артура вiдходить на другий план,
поступаючись в активностi нов. героєвi Ланселоту. Роман про
пошуки Св. Грааля просякнутий христ. мiстицизмом. Грааль
таємниче з'являється перед лицарями Круглого Стола i
вiдразу ж зникає. 150 найкращих лицарiв вiдправляються на
пошуки святинi, серед них небiж короля ґавейн i лицар Ланселот, яким
за ïхню грiховнiсть не судилося здобути Грааль. Тiльки син
Ланселота Галахад i безстрашний Персеваль досягають замку ґрааля,
ïхня чистота i благочестя запорука перемоги. Заключна частина
оповiдає про зiткнення Артура з зухвалим Мордредом та ïхню
загибель. Зi смертю короля гине i створена ним iдеальна держава. Вже
за Сер-вiччя сюжет про Артура вийшов за межi нац. л-ри i набув
регiонального європ. характеру. Вiн активно функцiонує в
Англiï. Францiï та рядi iн. краïн. Це дозволяє
говорити, шо вже в цей час почався процес iнтернацiоналiзацiï
сюжету i вiн перейшов в розряд традицiйних сюжетiв. «Iсторiю
Гальфрiда можна вважати протосюжетом, лiт. схемою, на яку
орiєнтувались пiзнiшi автори. У процесi функцiонування сюжету
А. зазнала вiдчутних змiн: розширився i ускладнився сюжет, зросло
число персонажiв. Канонiзацiя» А. була здiйснена в епопеï
Т.Мелорi Смерть Артура (бл. 1469), яку можна вважати сюжетом-еталоном
для подальшого ïï розвитку. При порiвняннi розвитку сюжету
в Гальфрiда i Мелорi слiд вiдзначити розгалуження, подiєве
розширення сюжету. Розвиток центр, лiнiï розiрвано описом пригод
багатьох лицарiв. Хоча майже кожен з цих епiзодiв може сприйматися як
самостiйне сюжетне цiле, в той же час вони повязанi з центр, сюжетною
лiнiєю Артура або участю в його дiяннях пiдданих короля, або
мiсцем дiï в Камедотi. Крiм того, змiнився характер основного
конфлiкту. Якшо у Гальфрiда в конфлiктi Артур Гинiєвра Мордред
боротьба точиться тiльки за владу, а тому має зовн.
антагонiстичний характер, то у Мелорi вiн змiнюється
мiжособистiсним конфлiктом Артур Гинiсвра Ланселот, вирiшується
на широкому соц.-полiт, фонi кризи й занепаду лицарського сусп-ва.
Трансформацiя сюжету спричинила змiну функцiональностi гол.
героïв. У Мелорi Артур вiдiграє активну сюжетотвiрну ролю
лише в перших частина епопеï, де автор iде шляхом, прокладеним
Гальфрiдом. Зберiгаєтья iдеалiзацiя, гiперболiзацiя,
героïзацiя образу короля, пiдкреслюється його
войовничiсть. Однак з появою Ланселота (як i в Вульгатi)
функцiональна активнiсть Артура рiзко знижується. Як
вiдзначає Е.Френиель, Артур є втiленням свого двору,
символом лицар, честi, взiрцевою фiгурою, шо впливає на iн.,
але образ поступово закоснiває i стає непорушним,
статичним. Вiн втiлює iдеал, до якого iн. дiєво прагнуть.
Вiн володiс королiвством i королевою, в той час як iн. повиннi
здобути собi аналогiчнi блага в подвигах i пригодах. Так, лицарi
Ерек, Iвейн, Персеваль i Ланселот стають носiями дiï, а вiн
постаттю другого плану. Мiфол. першооснова, на яку первинно спиралась
А., майже повнiстю загубилась в розгалуженому сюжетi. А.Михайлов
пише, що в цьому процесi «найсуттєвiше це поступове
зникнення з «бретонського циклу» кельт, мiфлогiï, шо
лежить у його основi. Свiт артурiвських легенд саме набував мiфол.
рис. Камелот, Круглий стiл, лицарське братство, пошуки Грааля ставали
нов. мiфологемами. Звернення до А. в ХУI-ХУIН ст. мали спорадичний
характер i не залишили видатних памяток. Вiдродження iгпересу до
короля Артура та його оточення почалось пiсля нов. публiкацiï
Смертi Артура Мелорi на поч. XIX ст. Найвидатнiшим тв. цього часу
є Королiвськi iдилiï
A.Теннiсона (1859-1888): цикл з одинадцяти вел. поем, який
зображує розквiт Круглого стола i поступову втрату iлюзiй
унаслiдок розповсюдження грiха i неспроможнiсть Артура. Епопея Мелорi
стає найшедрiшим джерелом на прокладеному Теннiсоном шляху.
Яскравим прикладом є поема
B.Моррiса Захист ґинiєври» (1858). Поворотним пунктом в
iсторiï А. став роман Марка Твена Янкi при дворi короля Артура
(1889). Використавши прийом часового перенесення, Твен змiг водночас
крит. поглянути i на артурiвський свiт i на досягнення суч.
цивiлiзацiï. Це, мабуть, перший приклад продуктивноï
трансформацiï А., шо вiдкрив шлях для майбутнiх, не менш
смiливих, трансформацiй даного трад. сюжетно-образного матерiалу.
Позаяк у л-рi XX ст. зявилася низка тв. за мотивами Твена (Новi
пригоди Янкi при дворi короля Артура М.Рошiна), можна говорити, шо
Янкi Твена взяли на себе функцiю сюжета-посередника в розвитку А. На
поч. XX ст. в А. домiнували поезiя i драма i тiльки пiсля 1-оï
свiт, вiйни зявилися романи, а найзначнiшi з них вийшли в свiт вже
пiсля 2-оï свiт, вiйни. Поет, традицiю продовжив Е.А.Робiнсон,
який створив за мотивами Мелорi артурiвський епос у трьох частинах
Мерлiн (1917), Ланселот» (1920), Тристрам (1927). Цi тв.
пройнятi вiдчуттям втрати перед невiдворотним ликом фатуму. Серед
драм. тв. видiляється п'єса Ж.Кокто Лицарi Круглого стола
(1927). В центрi уваги тут iсторiя Ланселота i королеви. ïхнього
багатолiтнього обману. Йому ж належить кiносценарiй Вiчне повернення.
Свiт реальностi втручається i руйнує артурiвську iлюзорну
гармонiю i шастя. Найвизначнiшою i найцiкавiшою с проз А. XX сг.
C.Томпсон в працi Повернення з Авалона: дослiдження артурiвських легенд
в суч. худож. л- рi» видiляє: перекази, реалiст, романи,
iсторичнi романи i фентезi. До другоï групи вiн залiчує
тв., в яких артурiвськi первнi введенi в суч. оточення. Так, iсторiя
кохання Тристана та Iзольди надихнула поль. письменницю М.Кунцевич на
створення роману Тристан-1946″ (1974). Пошуки Грааля лягли в
основу мiстичного роману Д.К.Повiс «Гластонберiйський
роман» (1933). Алюзiями А. насичений роман У.Пресi Ланселот
(1978). Найчастiше iст. романи апелюють до Темних часiв правлiння
Артура та англо-саксон. нашестя. Багатотомовi романи В.Каннiнга та
М.Стюарт присвяченi функцiï долi в iсторiï пiднесення i
падiння артурiвського королiвства. Серед наук.-фант, романiв
видiляється Дзеркало Мерлiна (1975) А.Нортон. Автор говорить
про споконвiчну боротьбу добра i зла. шо тягнеться з далекого
минулого в неоглядне майбутнє. В романi переплiтаються долi
Артура, Мерлiна, всiєï земноï та вселенськоï
цивiлiзацiï. Найчисленнiшою є група романiв-фентезi, в
яких артурiвськi легенди вводяться в суч. оточення або через пошуки
Грааля, або через звiльнення Мерлiна, колись зачарованого дiвою
Нiмує, або шляхом перетворення Мерлiна, Артура i Феï
Моргани на безсмертних i т.д. Найвдалiшою з героïчних фентезi
можна вважати тетралогiю Т.Х.Вайта Король в минулому i майбутньому
(1958), яка вiдображає всю iсторiю короля Артура.
Привертає увагу тв. Дж.Стейнбека Дiяння короля Артура i його
доблесних лицарiв» (1976). Почавши з перекладу Мелорi суч.
мовою, амер. письменник перейшов до переказу, а потiм i до
дописування того, шо було закладено в першоджерелi. Оригiнальне
екзистенцiалiстське пародiйно- iронiчне трактування А. дав Т.Бергер
«Артур- король (1978). Його героï одвiчно приреченi:
Ланселот бути непереможени'м героем, Артур королем, прикутим до свого
трону i Круглого Стола, Гинiєвра кохати Ланселота i вiчно
зрiкатися його заради Артура. А. знайшла вiдображення i в iн. мист-
вах, напр., в образотвор. мист-вi вiд найбiльш раннiх книжкових
мiнiатюр, сер-вiч. гравюр, фресок i картин прерафаелiтiв (Д.ґ.Росетi,
Дж.В.Гант) до малюнкiв i графiки Г.Доре, О.Бердслi i суч. художникiв-
iлюстраторiв. В ХIХ-ХХ ст. на артурiвськi сюжети було написано бiльше
тридцяти опер, серед яких особливо видiляються музичнi арам и
Р.Вагнера (Трiстан та Iзольда, Парцiфаль, «Лоенгрiн). А.
присвяченi популярнi мюзикли, напр., написаний за романом Байта
«Камелот Лева та Лернера, шо з успiхом йшов у 60-тi рр. на
Бродвеï, муз. iнтерпретацiï роману Твена Р.Роджерса i
Л.Харта (1927) та Б.Кросбi (1949). Вiддав данину А. кiнематограф.
Екранiзацiï поч. столiття (Е.С.Портер Парцiфаль, 1904), до
одного з найкращих фiльмiв Бормана Ескалiбур (1981). Iрина
Горбачевська
