Наймичка
Категории
Оригинал
Пролог. У недiлю на свiтанку в полi похилилася молодиця, пригортаючи дитину та оплакуючи свою долю.Є у неï багата рiдня, та довелося покинути рiдну оселю, бо зганьбила себе, народивши сина-безбатченка.
I
На багатому хуторi жило немолоде подружжя. Були у них i достаток i злагода, тiльки дiтей не мали й дуже через це журилися.Якось у недiлю старi раптом почули плач дитини. Вибiгли до перелазу, а там — сповите дитя. Дуже зрадiли, подякували Боговi, взяли його. Знайшли кумiв, охрестили Марком.
Минув рiк. Старi доглядали хлопчика, як рiдного сина. Аж ось прийшла на хутiр гарна молодиця, стала проситися до них у найми.
Настя з Трохимом, порадившись, вирiшили взяти наймичку, бо чим було вже важко i по господарству поратися, i малого Марка няньчити.
Наймичка зрадiла. Була в роботi невсипущою, все встигала, и найбiльше за дитиною доглядала, пiклувалася, як про рiдну. Старi тiльки дивувалися та радiли, а Ганна вночi тайкома плакала й долю свою кляла. Уранцi малий Марко простягав до неï рученята й мамою звав.
Пройшло чимало лiт. Не стало вже баби Настi, Марко вирiс, став чумакувати. Старий вирiшив одружити Марка. Запитав поради у наймички. А та сказала, що хай парубок сам це вирiшує. Розпитали та й заслали старостiв. Почали готуватися до весiлля. Трохим просив Ганну бути весiльною матiр'ю, а та навiдрiз вiдмовилася пiшла в цей час до Києва на прощу.
У Києвi не вистачило Ганнi грошей, то найнялася до мiщанки оду носити. Купила в печерах Марковi й невiстцi святi подарунки. На хуторi прийняли ïï радо. Тричi ходила наймичка в Киïв на прощу. Повернувшись учетверте, вiдчула, що занедужала. Усе розпитувала, чи скоро Марко повернеться. I дiд Трохим, i Катерина не вiдходили вiд неï. Нарештi й Марко приïхав, усiм подарунки привiз. Попросила наймичка, щоб залишили ïх iз Марком самих, та й вiдкрила свою таємницю:
Прости мене! Я каралась Весь вiк в чужiй хатi... Прости мене, мiй синочку! Я... я твоя мати. Почувши це, Марко зомлiв, а як опритомнiв, мати була вже нежива.
Коментар
У поемi
НаймичкаТ. Шевченко продовжує тему зведеноï дiвчини, покритки, долi дитини-байстряти. На вiдмiну вiд Катерини, героïнi однойменноï Шевченковоï поеми, Ганна знайшла в собi сили подбати про свою дитину. Вона пiдкинула сина бездiтному багатому подружжю, а через рiк пiшла до них наймичкою. Усе життя була поряд iз дитиною, терпiла страшнi душевнi муки, але не могла назвати Марка сином. I призналася у своєму материнствi тiльки перед смертю. ïï материнська самовiдданiсть гiдна великоï поваги, хоч, а звичаями тих часiв, таких матерiв-покриток лише засуджували, смiялися з них.
