Чи можна дiм Хельмерiв назвати ляльковим? (за п'єсою Генрiка Iбсєна Ляльковий дiм)

П'єса норвезького письменника-драматурга Генрiка Iбсєна
Ляльковий дiм, можна сказати, є самою вiдомою iз його,творiв в
нашiй краïнi. Дiя п'єси вiдбувається в другiй половинi
XIX ст. Вiдображенi в нiй подiï спираються на реальнi, що мали
мiсце в родинi письменницi Лаури Кiлер, знайомоï Iбсєна.
Коли починаєш читати твiр , то i благополучний красивий дiм, i
його мешканцi, i ïх життя все це зовсiм не здається ляльковим
чи вигаданим. Тут кипить життя i вирують справжнi пристрастi. Та чим
далi заглиблюєшся у вир подiй, стаєш свiдком непростих
родинних вiдносин, починаєш вiдчувати i зверхнiсть почуттiв, i
нещирiсть стосункiв. З добрими намiрами Нора вдається до брехнi.
Чому? Вона хоче допомогти хворому чоловiковi, та не хоче турбувати
хворого батька, тому за пiдробленим векселем отримує грошi в
банку. Потiм, вiдмовляючи собi в усьому, поступово виплачує борг
потай вiд чоловiка. Менi здається, ця ситуацiя фальшива i
неправильна: якщо чоловiк i дружина кохають одне одного, то мiж ними не
має бути секретiв. Очевидно, Нора не вiдчувала щиростi в почуттях
чоловiка, якщо боялася йому зiзнатися. Так i вийшло. Дiзнавшись про все,
Хельмер, який тiльки недавно називав свою жiнку пташкою та бiлочкою, вже
називає ïï злочинницею, що зруйнувала його життя, не
зважаючи на те, що Нора старалася для нього. Чому ж вiн не хоче
зрозумiти свою лялечку? Бо вiн завжди ставився до неï як до
своєï власностi, ляльки, iграшки, i нiколи не вважав
ïï особистiстю. Нора пронизливо починає розумiти
своє становище колись вона була лялечкою-донечкою. для тата, тепер
вона лялечка-дружина… вона розумiє, що навiть до своïх
дiтей ставиться, як до ляльок. У кiнцi п'єси Нора вже
перестає бути лялькою, соловейком, вона на повний голос говорить
про свою людську гiднiсть, про своє право бути людиною. Це
несподiвано для Торвальда, бо конфлiкт благополучно закiнчився i лялечка
має зайняти своє звичайне мiсце.
Дiйсно, дiм Хельмерiв ляльковий, бо вiн побудований на нещирих
стосунках, брехнi, непорозумiннi. Такi конфлiкти Г. Iбсен винiс на
Сцену. Письменник не побоявся заговорити про становище жiнки в
тогочасному суспiльствi, про ïï право на власну точку зору,
про ïï рiвнi права з чоловiком. Це було зовсiм новим для
норвезькоï та й для усiєï свiтовоï драми. Iбсен
почав будувати новий театр, куди глядач мав прийти не вiдпочивати, а
думати. I ще одна особливiсть Iбсена вiн залишає фiнал вiдкритим.
Так до кiнця й не зрозумiло то пiшла Нора чи нi? Дверi тiльки причиненi
й через них виднiється дитяча кiмната. Можливо, Нору зупинить
ïï материнський обов'язок? Я думаю, автор хотiв закликати
глядачiв до участi в обговореннi проблеми. Хай дискутують, сперечаються,
але тiльки не помирають духовно, хай не будуть пасивними!
Здається, Iбсену це вдалося. Вiн пiдняв голос за вiльну людину, за
те, щоб нiхто не був просто iграшкою, лялькою в чужих руках, щоб
суспiльство складалося не з лялькових, а справжнiх, мiцних осель, де
панують кохання i щирiсть, взаєморозумiння i повага.